розставити

наставля́ти (розкида́ти, розставля́ти, плести́ і т. ін.) / наста́вити (розки́нути, розста́вити і т. ін.) (свої́) тене́та (сі́ті, пастки́, си́льця і т. ін.) на кого і без додатка, із спол. щоб. Підступними діями, хитрощами, лестощами і т. ін. намагатися підкорити собі кого-небудь, заволодіти кимсь, домогтися свого. (Кай Летіцій:) Друже, ми не знаєм, які та секта наставляє тенета на неофітів (Леся Українка); Помовчав трохи і знову плете хитро тенета, щоб спіймати довірливу жінку (І. Цюпа); Дряпіжники, сутяжники, всякі військові товариші розкинули свої тенета (Панас Мирний); Він розкинув свої сіті так широко, що щастя, коли не тут, то там мусило попастися в них (І. Франко); Можливо, поліція так діяла з якимось наміром, хитро розставляючи пастки, щоб вислідити його (Дорошенка) на волі і напасти на слід (І. Цюпа); Василь втямив, звідки гроза насувається. Виходить, знову ксьондз якісь сильця розставляє (І. Головченко і О. Мусієнко).

поста́вити / ста́вити кра́пку (всі крапки́) над “і”. 1. З’ясовувати все остаточно, до кінця. Поговорити було про що. І то негайно, зараз, щоб поставити всі крапки над “і” (В. Кучер). 2. Завершувати, закінчувати що-небудь; остаточно вирішувати щось. Поставити крапку над “і” — то неабияке мистецтво у житті (Н. Рибак). розста́вити крапки́ і зна́ки о́клику. Данило розповідав про агрегат, а Василь Васильович думав своє. Несподівано для себе скрізь швидко і точно розставив крапки і знаки оклику (Ю. Мушкетик).

розпуска́ти (розставля́ти) / розпусти́ти (розста́вити) ву́ха (у́ха). 1. зі сл. слу́хати. Уважно, з цікавістю, з великим захопленням, забуваючи про все. Слухаю його, вуха розпустила: умів, умів мене Тарас заспокоювати (І. Муратов); Слухав той, слухав, розпустивши вуха, і відчував себе на десятому небі (І. Цюпа); (Храпко:) Дурепо! дурепо! Він каже, а ти віриш? Розставила вуха, слухаєш? (Панас Мирний). 2. Довірливо слухати. (Шельменко:) Потурайте, Мотрюсю,— не знаю, як вас по батюшці,— що ми, служиві, вам, будучи, говоримо! Тільки розпустіть вуха, то і забожимося, що і на вербі є груші (Г. Квітка-Основ’яненко). порозставля́ти ву́ха (про всіх або багатьох). Незабаром запал його вичерпався, хотілося плюнути на самого себе і на слухачів, що порозставляли вуха на його балаканину (М. Ю. Тарновський).

розставля́ти / розста́вити по свої́х місця́х. З’ясовувати, визначати суть чого-небудь, робити виразним щось. Минуле раптом багато що розставило по своїх місцях у сучасному. Отак непомітно у творі (“Сьоме небо” Р. Іваничука) зростає важливість фактографії минулого (Наука і культура..).