1. Фразеологічний словник української мови

смітник

викида́ти / ви́кинути на смі́тни́к кого, що. Визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, не вартим уваги або непридатним; відмовлятися від когось, чогось. — Всі ми знаємо, що всякий мотлох: старожиті права, адміністративний лад, інвеституру, вибори полковників, схоластичну науку — ми самі викинули на смітник (М. Лазорський); Мене ти зрадиш, викинеш на смітник, Як знуду за тобою навісну (М. Вінграновський). повикида́ти на смі́тни́к (про багатьох). Є така частина критиків, яка з охотою повикидала б мої твори на смітник (С. Васильченко).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. смітник — смі́тни́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. смітник — Звалище, вигрібна яма; П. бруд, сміття. Словник синонімів Караванського
  3. смітник — Гайно, гайновисько, гайновище, гайнище, гнидник, звалисько, звалище, сміттєпровід Фразеологічні синоніми: відхожа яма; гнойова яма; помийна яма Словник синонімів Вусика
  4. смітник — [см'ітниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў і [см'ітник] -ниека, м. (на) -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў Орфоепічний словник української мови
  5. смітник — смітника, ч. Місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб; звалище. || перен. Засмічене місце. || перен. Викидати на смітник кого, що — визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, некорисним, не вартим уваги. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. смітник — СМІ́ТНИ́К, смі́тника́, ч. 1. Місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб; звалище. Вдень лазила [вдова] на смітниках, Черепки збирала, Примовляла, що синові Гостинця ховала (Т. Словник української мови у 20 томах
  7. смітник — СМІ́ТНИ́К (місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб), ЗВА́ЛИЩЕ, СМІТИ́СЬКО розм., ЗВАЛ рідше. Вороні де не літать, то на смітник сідать (прислів'я); В кутку одиноко стояла непевного кольору тумбочка, стояла, мов непотрібний мотлох... Словник синонімів української мови
  8. смітник — Смі́тни́к, -ка́, -ко́ві, на -ку́; -ники́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. смітник — СМІ́ТНИ́К, смі́тника́, ч. Місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб; звалище. Вдень лазила [вдова] на смітниках, Черепки збирала, Примовляла, що синові Гостинця ховала (Шевч., І, 1963, 233); Хлопчик лишився круглим сиротою. Словник української мови в 11 томах