смітник

СМІ́ТНИ́К, смі́тника́, ч. Місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб; звалище.

Вдень лазила [вдова] на смітниках, Черепки збирала, Примовляла, що синові Гостинця ховала (Шевч., І, 1963, 233);

Хлопчик лишився круглим сиротою. Ріс де довелось і як довелось, їв покидьки, підібрані на смітниках (Ткач, Арена, 1960, 65);

Малесеньке подвір’я, з трьох боків обведене низькими, обдряпаними будинками.., виглядало радше як огидливий смітник, ніж як подвір’я (Фр., IV, 1950, 201);

// перен. Засмічене місце.

Кругом хат скрізь смітник, скрізь грязь, купки гною (Н.-Лев., І, 1956, 50);

Я не люблю, коли на будівельному майданчику базар і смітник (Кучер, Дорога.., 1958, 44);

// перен., зневажл. Місце вигнання зрадників Батьківщини, де вони, живлячись подачками місцевої буржуазії, не припиняють ворожої діяльності проти свого народу.

Йому лизали чоботи і здмухували пушинку,— це робили його ж холуї, привезені окупантом в обозі, розшукані по європейських смітниках (Ю. Янов., II, 1954, 21);

Били й цей ми зброд продажний, Били так, що ледве втік, Що на смітник буржуазний Ледве ноги доволік (С. Ол., Вибр., 1959, 373).

◊ Викида́ти (ви́кинути) на смі́тни́к істо́рії кого, що — визнавати, вважати кого-, що-небудь скомпрометованим, політично неспроможним, таким, що вичерпав себе.

Життя викинуло їх [фашистів] з усіма розбійницькими атрибутами на смітник історії. Слава героїв, що відстоювали і визволяли рідну землю, живе і житиме у віках (Рад. Укр., 10. IV 1964, 3);

Історія працює на соціалізм. Не за горами той час, коли людство покінчить з капіталізмом і викине його на смітник історії (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 6);

Викида́ти (ви́кинути, повикида́ти і т. ін.) на смі́тни́к кого, що — визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, некорисним, не вартим уваги.

— Тобі жінка була люба, поки робила, а як занедужала, то й на смітник здатен викинути (Л. Янов., І, 1959, 55);

Є така частина критиків, яка з охотою повикидала б мої твори на смітник, а їх автора — випхнула б з літературних лав, щоб і пам’яті не лишилось про його (Вас., IV, 1960, 56);

— Вона зрозуміє, нарешті, підлість свого недавнього божка і викине його на смітник (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 344).