шукач

шука́ч приго́д. 1. Мандрівник, який здійснює пошуки кого-, чого-небудь. Тоня і досі не може збагнути, що сталося з цим судном… Привели моряки його, кинули в затоці й пішли собі, розпаливши апетити степових шукачів пригод (О. Гончар). 2. Людина авантюристичних нахилів. Браун став хрестоносцем. Це припало до вподоби гонористому шукачеві пригод (А. Хижняк).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

шукач — Шпиг, детектив, зн. нишпорка; (пес) дойда; (пригод) любитель; (правди) правдошукач; (скарбів) кн. скарбошукач Словник синонімів Караванського
шукач — [шукач] -ача, ор. -ачем, м. (на) -ачев'і/ -ачу, кл. -ачу, мн. -ач'і, -ач'іў Орфоепічний словник української мови
шукач — ШУКА́Ч, а́, ч. 1. Людина, зайнята розшуками чого-небудь. Всі оті шукачі посад нагадували хворих, що, зневірившись у медицині, йшли за порадою до знахаря (Ірина Вільде); З нього сміятимуться, його зневажатимуть за обман .. Словник української мови у 20 томах
шукач — шука́ч іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
шукач — -а, ч. 1》 Людина, зайнята розшуками чого-небудь. || Особа, яка (перев. професійно) займається відкриттям, розшуками родовищ копалин, рослин, нових шляхів і т. ін. Шукач пригод. 2》 розм. Те саме, що шпик II. 3》 перев. у сполуч. зі сл. собака. Великий тлумачний словник сучасної мови
шукач — Шука́ч, -ча́, -че́ві; -качі́, -чі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
шукач — ШУКА́Ч, а́, ч. 1. Людина, зайнята розшуками чого-небудь. Всі оті шукачі посад нагадували хворих, що, зневірившись у медицині, йшли за порадою до знахаря (Вільде, Сестри.., 1958, 455); З нього сміятимуться, його зневажатимуть за обман.. Словник української мови в 11 томах
шукач — Шукач, -ча м. Искатель. Отсе ж тії шукачі й слідці розроілися скрізь купами, шукаючи та висліжуючи. МВ. ІІІ. 29. Словник української мови Грінченка