щирити

вишкіря́ти (шкі́рити, щи́рити) / ви́шкірити (ви́щирити) зу́би, зневажл. 1. до кого і без додатка. Сміятися. Враз дама дожовує, ковтає і премило вишкіряє золоті зуби до Юри (Ю. Смолич); — Ти чого, підмагачу, зуби шкіриш? — дивується дядько Микола (М. Стельмах); А Калістрат Пилипович пихкає цигаркою й усміхається... — І чого б я ото зуби шкірив? Он в газетах пишуть, що озимина підгуляла, що шкідник насувається.. А Калістрат Пилипович усміхається (Остап Вишня); А стиляга удавано здивувався: — Що, важний птах? Може, вихователь який? Тепер уже всі глянули на Миколу, вишкірили зуби, сміються (Ю. Збанацький); Військо! Лаврентій єхидно вишкірив зуби: яке то військо? Отара овець! (А. Хижняк); У Джантемира відлягло від серця: отже, можна спокійно сидіти на Орі до весни, і він із непідробною радістю вищирив свої рідкі жовті зуби (З. Тулуб). вибі́лювати зу́би. — Ти чого вибілюєш зуби? — здивувався батько. — Бо є що вибілювати, — ще більше розбирав мене сміх (М. Стельмах). 2. Робити грізний вигляд. Ще й на моє нещастя прийшла мені на думку та страшна тітка Наталія: так-таки, неначе вона стоїть передо мною та вишкіряє зуби (І. Нечуй-Левицький); А коли він (прапорщик) блимнув білками і вишкірив зуби, Василько зі страху аж скрикнув (П. Панч); Юля, щоб не трудити ніг, сіла на дривітню. Андрій люто вишкірив зуби і гримнув, щоб вона встала (Григорій Тютюнник); Стадницький люто свариться на нього арапником, а парубчак у відповідь махнув кулаком, вишкірив зуби і зник між деревами. Шукай тепер вітра в полі (М. Стельмах). 3. на кого і без додатка. Злісно накидатися на кого-, що-небудь, виступати проти когось, чогось. — Братова часто вишкіряла зуби на невістку, бо вона мало допомагала їй по господарству (З газети).