ґедз

ки́дати / ки́нути ґе́дзя (ґе́дза). 1. кому і без додатка. Говорити кому-небудь щось обурливе, неприємне. — Розбери нас: хто з нас правий, хто винуватий? Хто кого займав? Хто кому перший ґедза кинув? (Панас Мирний). вки́нути ґе́дзика. Лушня виправляється, й тут же, між тихим словом, дивись, і вкине якого ґедзика (Панас Мирний). 2. на кого. Грайливо дивитися на кого-небудь. — У вас, справді, пальчики — чудо! .. Пані кинула на нього ґедзя і ще утішніше усміхнулася (Панас Мирний).

(як (мов, на́че, на́чеб і т. ін.)) ґедзь напа́в (укуси́в) на кого, кого, несхв. У когось поганий настрій, хтось перебуває в неврівноваженому стані, нервує, сердитий і т. ін. Що се на тебе за ґедзь напав? (Панас Мирний); — Чи ви подуріли, чи вас ґедзь напав?!..— кричала Марія (І. Нечуй-Левицький); — Ґедзь напав хлопця,— нарешті промовив десятник (С. Черкасенко); Мав добрий намір поговорити з нею про ґешефти, а стару сьогодні начеб ґедзь укусив (Ірина Вільде); І, спаленівши, кинувся він (Віталій) від них у парк, в гущавінь, хлопці не встигли й спитати, який його ґедзь укусив (О. Гончар); — То й добре, що зараз почала комизитись, гірше, якби ґедзь укусив її замужем, чуєш? (Є. Гуцало). ґедз напада́в. Інколи ж його просто ґедз нападав — і тоді він ставав нестерпучим (М. Коцюбинський).