Адамс

Адамс Джон(1735-1826) — американський державний діяч, політичний філософ; з 1797 по 1801р. – президент Сполучених Штатів. Хоча Адамс належав до федералістів (які розробили проект і затвердили Конституцію Сполучених Штатів Америки 1787р.), його визнання нераціонального елементу політичної психології привело до кардинальних розходжень у поглядах з більш ортодоксальними федералістами – Гамільтоном і Медісоном. Ці розбіжності проявляються вже у його “Роздумах про управління” (Thoughts of Government) – революційному памфлеті, який був виданий у 1776 р.; але більш чітко – у його “Захисті Конституції уряду Сполучених Штатів” (Defence of Constitution of Government of the United States) (1778) і в “Промові Девіна” (1791). Зацікавленість його сучасників конструюванням політичних рішень для вирішення конфліктів, які були наслідком егоїстичних економічних мотивів, здавалося Адамсові чимось поверхневим. Основним людським мотивом, вважав він, є не економічна зацікавленість, а “бажання відзначитися”. Це бажання робить з людей соціальних типів, хоча і не особливо доброзичливих. Пошук визнання може набувати форми прагнення слави (звідси “ваші патріоти і герої, і більшість великих доброчинців людства”), але такий шлях також втілюється в економічних інтересах (Works, VI, p. 232-63). Якої б форми не набувало це “бажання”, воно залишається жадібним та нерозумним. Тому на нього не можна спиратися при творенні уряду за допомогою представницьких схем, наприклад, таких, які пропонували Гамільтон і Медісон у “Федералісті”; чи при сприянні “природньої аристократії”, про що говорив Джефферсон; оскільки не було способу, який би міг гарантувати, що люди віддадуть свої голоси за справді талановитих і доброчесних, а не за просто багатих чи благородного походження (Works, VI, pp.249-50; Adams-Jefferson Letters, II, pp. 397-402). Всі вчення федералістів відступили в 1780-х роках від республіканського ідеалізму 1776 року. Розчарування Адамса в революційному республіканізмі було просто надто сильним і всеохоплюючим. Втрата віри в республіканську доброчесність, про яку він говорив з точки зору політичної психології, була основною причиною його повернення до думки про змішаний тип режиму. Адамс захищав уклад окремих штатів лише за тієї умови, що вони втілюють цю ідею. Він пояснював двопалатність законодавчих органів штатів як поділ для розміщення і збалансування аристократичного, соціально процвітаючого і демократичного класу, який щойно піднімається. Допоки кожен з класів не змириться з громадськими інтересами і допоки баланс між ними не буде автоматичним, для хорошої структури держави буде потрібна виконавча (монархічна) влада, яка б могла успішно балансувати між аристократією та демократією. У такому ж ключі Адамс пояснював Конституцію 1787р.. Він не рекомендував спадкової монархії чи аристократизму (хоча вважав, що це, можливо, прийде в Америку з часом), але наполягав на об’єднанні американських урядових структур при умові соціальної ієрархії, виробленої нерозумним шанобливим ставленням. Це зробило його погляди надзвичайно непопулярними. Американці не були готові, щоб бути повністю реалістами, до того ж вони були переконаними республіканцями. Тому Адамс був, можна сказати, ізольованим мислителем, якого часто подають як яскравий приклад чогось протилежного до його більш впливовіших сучасників.