Альтузій Йоганн

(? – помер 1638) — німецький правознавець і політичний філософ. Був відомий, як видатний теоретик згоди, контрасту, федералізму і корпоративізму аж до 70 рр. XIX ст., доки Гірке не відкрив іншу сторону його діяльності. Будучи кальвіністом, в 1586 р. став докотором цивільного та церковного права в Базелі, в 1595 р. – одружився і вивчав теологію в Гайдельберзі. В 1604 р. став уповноваженим в Емдені, де і провів решту свого життя; це маленьке кальвіністське містечко, підтримуване датчанами, конфліктувало з місцевим графом, який був лютеранином. Політичні симпатії Альтузія були віддані гранично незалежним містам і Генеральним зборам. Його “Системний аналіз політики” (“Politica Methoologie Digesta”) вперше був виданий в 1603 р., а дещо розширений варіант – в 1610 р. Особливий погляд Альтузія на суспільство і політику виражений у його майже самостійних висновках поряд із біблійними, кальвіністськими і арістотелевськими ідеями і етосом німецьких міст-гільдій. Політика базується на альянсі (consociatio—об’єднанні, партнерстві) і полягає на communicatio (поділі, обміні) матеріальними товарами, дружби і закону. Є п’ятьт видів об’єднання: сім’я, цех чи гільдія, місто, провінція і королівство, чи імперія (universalis consociatio). Кожне об’єднання характеризується особливими зв’язками: властивостей і контрасту. Немає ніяких кордонів між економікою, суспільством і державним ладом; об’єднання чи держава (respublica) базується на взаємній потребі, яка веде до взаємної допомоги, поділу праці і торговельних стосунків, які, в свою чергу, ведуть до дружби і взаємної згоди. В своїх численних працях про співдружність Альтузій обговорював тривалість дії закону, його виконання, економічну політику, “природу і схильність людей” (рр.203-5) і моральні зв’язки між керівником і народом. Сім’я і цех (колегія) є приватними об’єднаннями, місто, провінція і королівство – громадськими, і лише сім’я є “природним” об’єднанням. Коли королівство є в певному значенні унікальним у володінні верховною владою (maiestas), то і інші об’єднання також володіють фактично невід’ємними правами, кожне з яких задовольняє певну людську потребу в особливий спосіб, а їх законність спирається на згоду. Як і в Гегеля, вони існують як окремі рівні соціополітичної структури між окремим і загальнодержавним рівнем: міста складаються не з індивідуумів, а для сімей, маєтків і колегій, королівств, міст і провінцій. Конституційні приписи королівству Альтузія були конфедеративною, напівдемократичною інтерпретацією Німецької імперії, дозволяючи містам і провінціям відносну автономію і накладаючи парламентарні конституційні обмеження на владу принца. Верховна влада належить спільно таким складовим частинам держави, як міста і провінції, “всьому організму об’єднаного королівства” (рр.91-2). Царювання базується на взаємопогодженій побудові (наприклад, Золота булла): “основний закон – це не що інше, як певні договори, які уклали між собою кілька міст і провінцій… які мають спільні завдання, дорадчі органи й допомогу” (р.169). Люди, тобто члени цього об’єднання, беруть участь в цих договірних відносинах під керівництвом “верховного магістрата ” “як форми і методу підкорення”; їхня влада є більшою за владу принца (правителя). Кожна справжня держава має змішану форму правління, включаючи асамблеї, проміжних магістратів і принца. “Ефори”, німецькі виборні правителі, наділені додатковими надзвичайними повноваженнями, включаючи вибори короля і скасування тиранії.