Арендт

Арендт Ханна(1906-1975) — Політичний мислитель та аналітик тоталітаризму. Народилася в Кенінсбурзі в єврейській родині, Арендт в свої молоді роки вивчала філософію екзистенціалізму Хайдеггера та Ясперса. В політиці її занепокоїло набуття ваги нацизмом, що і змусило покинути Німеччину, насправді вона втекла в США через Францію, де і видала англійською свої основні праці. Як за манерою так і за змістом роботи Арендт були дуже ідіосинкратичні, поза всілякими відомими класифікаціями. Вона описувала свій підхід, як «думання без обмежень», що намагається радше зрозуміти значення політичного досвіду, а не нагромаджувати знання та доводити теорії. Не дивлячись на те, що вона взяла дуже багато від Хайдеггерівської екзистенціальної феноменології та поезії, її політичні погляди та міркування були її власними. Єдина усталена політична точка зору, з якою вона може бути пов’язана, це напівзабута традиція республіканізму, яка надихнула Макіавеллі, отців-засновників та Токвіля. Їй здавалося, що всі тогочасні школи політичної думки відмовились від автентичних політичних цінностей на користь соціальним. Вперше Арендт заявила про себе публікацією 1951 року «Коріння тоталітаризму», в якій вона відстоювала думку, що Нацизм і Сталінізм сформували нову і дуже сучасну форму уряду, яку не слід плутати з традиційними формами пригноблення. Мета тоталітаризму – всеохоплююче панування всередині на захоплення зовнішнього світу; його визначними рисами є ідеологія та терор – ( в його екстремальній формі в нацистських концентраційних таборах) зазвичай не має справу з опонентами, натомість впроваджує ідеологію, що проголошує «закони» історії. Арендт намагалася визначити з недавнього європейського досвіду ті елементи, які зробили тоталітаризм можливим: особливе політичне й соціальне становище євреїв, що додало антисемітизму нової сили; імперіалізм, що породив расистські рухи та світову експансію влади; та розпад європейського суспільства на відірвані від коренів маси, одинокі та дезорієнтовані настільки, що їх могла мобілізувати ідеологія. Книга особливо визначається яскравістю, з якою вона нагадує досвід тоталітаризму, зважаючи на його різні контрасти з ще більш академічним ставленням до предмету. Однак, багато разів її критикували з багатьох аспектів, від зрівняння Арендт нацизму і сталінізму до достаменності літературних доказів у викладі їхнього минулого, та й взагалі, ще з часів видання оцінка праць Арендт була вкрай суперечлива. Але було ще більш суперечливо, особливо в єврейській спільноті, коли Арендт повернулася до теми «Ейхмен в Ієрусалімі» (1963), книжка, яку надихнув відомий судовий процес над нацистами. Під назвою «Звіт про банальність зла» в книзі відстоюється думка, що злочин Ейхмана було скоєно скоріше через звичайну демократичну безглуздість та нездатність подумати про значення своїх дій, а не через навмисну злісність. Спроба «подумати, що ж ми робимо», порівняти досвід, не зважаючи на хибні припущення, була метою її найбільш претензійної та систематичної філософської праці The Human Condition (1958). В ній вона висвітлила способи людської діяльності та умови, за яких ця діяльність відбувається, ставлячи під сумнів тогочасні припущення, доводячи, що є внутрішня ієрархія діяльностей. Згідно з цією класифікацією Робота, звичайна поведінка, яка спрямована на матеріальне життя і комфорт людських видів, займає останнє місце. Над Роботою стоїть Праця, діяльність ремісників і митців, які створюють предмети, з яких складається людський світ та які забезпечують домівку для людських істот на землі, але над Працею розміщена Дія, громадська взаємодія між рівними, що і є матеріалом для політики. Дискусія Арендт привертає увагу на «множинність» людських істот, на той факт, що Дія відбувається серед інших. Які є унікальними та мають різні від загального світу точки зору. Також вона наголошує на «прирості населення» (в протиставлення стандартному екзістенціаліському занепокоєнню смертністю) – нові людські істоти постійно входять у загальний світ, і кожна вільна, аби започаткувати щось нове. Політика має особливе значення, тому що тільки в Дії індивіди можуть розкрити свою унікальність: тільки там вони можуть відчути свободу та наповнити сенсом людське життя. До того, що вона славить політику, вона ще й привертає увагу на її надзвичайну здатність текти: владу, що може бути народжена вільним індивідом, які діють разом і відкрито, й складність інституціоналізації та упостійнення таких сфер для дії. Заставляючи сучасні держави та грецькі поліси, громадяни яких реально мали та розуміли політичну свободу, Арендт доводить, що справжня цінність людської діяльності була затьмарена декількома проявами історичного розвитку. Контраст між громадським і приватним життям було втрачено з розквітом «суспільства», тобто всенаціональної організації приватних інтересів індивідів. Економічні та наукові зміни, інтроспективна філософія позбавили людей досвіду населення сталого людського світу, і в результаті того, що вони «без світу», тогочасні люди надзвичайно перебільшували цінність простого виживання. В ще одній важливій праці On Revolution (1963) відображається проблема спроби знайти вільну політичну систему. Через суперечливий аналіз Арендт протиставляє американську революцію, яка встановила вільну конституцію, та французьку революцію, що переросла в насилля та тиранію. У Франції, заявляє вона, політична проблема створення постійного простору для вільної дії була відсунута соціальної проблемою бідності мас. Самі революціонери були введені в оману їхньою жалістю до бідних (яку Арендт відрізняла від «співчуття» та «солідарності» через їхні страждання). Однак навіть в Америці спадщина революції була двозначною. Конституція залишила багатьох громадян поза політичною ареною, що призвело до того, що вони швидко втратили весь громадянський дух і почали вбачати в політиці тільки засів для досягнення власних інтересів. В опозицію загального тогочасного припущення, суттю якого було підвищення життєвого рівня, Арендт ставить те, що вона називає «втраченим скарбом» революційної традиції, який мав місце у вдалих революціях, а згодом був забутий – тобто «громадське щастя» залучення у вільну політичну дію поряд зі своїми товаришами. Справжня мета революції, заявляє вона, це займатися такою дією та знайти нову політику, щоб зберегти її назавжди. Згадуючи про спонтанну появу загальних зустрічей громадян в багатьох революціях, вона припускала, що система, яка базується на об’єднанні таких зустрічей, була б краща за репрезентативну демократію. Однак, метою Арендт не було пропонування розв’язання проблем, які вона визначала. Вона вірила. Що в той час історичні підвалини політичних систем зникли із занепадом «Римської трійці» релігії, традиції та влади, і через те, що ми знову стикнулися з елементарними труднощами людського співіснування. Це значить, що майбутнє є відкритим, і Арендт дійсно постійно наголошувала на людській здатності започатковувати нове. Однак, її наголоси на свободу індивідів брати участь в політичній дії були супроводжені яскравим смислом непередбачуваності такої дії та її тенденційності, якій було дано взаємодії між багатьма індивідами, щоб отримати неочікувані та неконтрольовані результати. Таким чином, вона вивела поняття, що функцією політичної філософії є окреслення плану для його реалізації в майбутньому. Хоча ідеї Арендт мають сильний внутрішній зв’язок, вона навмисне утрималась від системобудування, наголошуючи на умовному характері мислення; це (на відміну від «пізнання» наукового типу) нагадує плетіння Пенелопи, тобто знищення вже завершеної роботи. В своїй останній незакінченій праці, яку було видано вже після її смерті «Життя розуму» (1978), Арендт спрямувала свої роздуми на досвід розумового життя як такого, в двох томах Thinking та Willing, які повинні були бути завершеними ще одним томом Judging. Хоча Арендт не можна віднести до жодної існуючої партії, також вона не заснувала жодної школи, все таки ще зарано судити про її значення для політичної філософії. Ії критики вказують на незаперечну умовність її тверджень як на причину несприйняття її серйозно, в той час, як її шанувальники відстоюють думку, що її оригінальність і талант усвідомлення та опису занедбаного політичного досвіду ставить її серед найвидатніших мислителів нашого часу.