Бекон Френсис, лорд Веруламський

(1561–1626) — англійський політичний діяч і філософ. Більшу частину свого життя Бекон присвятив не теоретичним роздумам про мистецтво політики, а застосуванню його на практиці. Небіж лорда Берклі, він користувався довірою графа Ессекського, а згодом мусив висунути проти нього звинувачення у державній зраді. Навіть і для тюдорівської та якобитської Англії життєвий шлях Бекона був навдивовиж бурхливим. Тут були й затяжна боротьба із cером Едвардом Коуком за посаду лорда-канцлера, й несподіване звільнення з високої посади та притягнення до відповідальності за хабарництво. Ще за життя він став знаним автором гострих відгуків на злобу дня, але в історії залишився передусім як теоретик у царині філософії науки та автор незакінченого начерку наукової утопії. Найкращі взірці афористичного жанру Бекон представив в збірці «Есе» (1625), але в праці «Про здобутки наук» (1605) та в утопічному начерку «Нова Атлантида» (1627) він демонструє найглибшу серйозність. Бекон вороже ставився до схоластичних крайнощів і до теоретиків, які шукають доказів лише на користь своїх власних упереджень; він був затятим емпіриком, що робив перші кроки до розроблення індуктивної логіки. Індукція аж ніяк не є простим нагромадженням даних; ми можемо з усією певністю робити узагальнення тільки після того, як розглянули всі свідчення, – і на користь протилежної думки також. Однак наукові досягнення – це не лише справа досконалого методу, наука потребує і державної підтримки. Колегія шести днів творіння в «Новій Атлантиді», що підтримує винахідництво та відкриття, – це зародок Королівського товариства сприяння розвитку природознавства, засновників якого і справді надихнув на це Бекон. Політичне підгрунтя всього цього виражено лише імпліцитно, але понад усе воно скидається на просвічену теократію, – хоч «Есе» написані ніби учнем республіканця Макіавеллі. Бекон сполучає теми Платона та діячів Просвітництва і стоїть на точці перетину між християнською Європою та секуляризованим сцієнтистським світом, що прийшов їй на зміну.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me