Блекстоун Вільям

(1723–1780) — англійський правник і суддя. Блекстоуна справедливо шанують за його величезну роботу із запровадження в Англії загального права, яка мала неоціненне значення для цієї країни та для всіх територій цієї імперії, на яких застосовувалося загальне право, у тому числі і для Сполучених Штатів, адже відокремлення їх від Великобританії призвело не до скасування загального права, а навпаки, вимагало певного чіткого і стислого його формулювання. В основу блекстоунівських «Коментарів до законодавства Англії» (у 4-х томах, 1765–1769) було покладено лекції, що їх він читав в Оксфордському університеті спочатку як член Товариства всіх душ (він був обраний членом цього товариства у 1743 році, з 1753-го мешкав при університеті та читав лекції), а згодом як перший вінерівський професор з англійського права (1758–1766). Він навчався в Чартерхаузькому та Пемброукському коледжі, з 1738 року – в Оксфорді і в 1746 році був прийнятий до колегії адвокатів, хоч на цій ниві теж ніколи не добивався успіху. Завершивши основний – викладацький – період свого життя, з 1761 року він став депутатом парламенту від партії торі, голосуючи переважно некритично за вимоги уряду (і, за іронією долі, виступаючи проти вимог американських колоністів). 1770 року він став суддею, служив у загальногромадянському суді з нетривалою перервою на працю в королівському суді, але стан його здоров’я та правова компетентність були вже не ті, й у 1780 році він помер у віці 57 років. Наприкінці вісімнадцятого століття Англія була майже єдиною країною Західної Європи (чим вона помітно відрізнялася навіть від Шотландії, про що Блекстоун мав добре знати, навіть якби йому не говорив про це лорд Менсфілд), яка не мала чітко сформульованих інституціональних установлень для своїх тогочасних законів. Лекції Блекстоуна, блискучі принаймні за своїм змістом, якщо не за формою, а згодом його відшліфовані і вишукані «Коментарі...» зарадили цій справі. У передмові він виклав раціоналістичний варіант теорії природного права, подібної до концепції Гроція, й обгрунтував необхідність дати законам Англії чітку основу, а потім у книзі І подав детальний виклад особистого права (або «прав»), у книзі ІІ – права власності («права на речі»), у книзі ІІІ – «порушень прав окремих осіб» (громадянських правопорушень) і насамкінець у книзі ІV – «посягань на державні чи громадські інтереси», або кримінального права – гуманного і далекого від тогочасного кримінального права Англії з його варварськими покараннями. У царині правової та політичної теорії Блекстоун мало що додав до традиції, на яку спирався. Та в рамках політичної і конституційної історії його можна назвати надзвичайно яскравим виразником старовігівського бачення державного устрою вісімнадцятого століття, введеного в ході революції 1688 року (і закріпленого унією 1707 року). Значення і вплив його доктринальної систематизації англійського права неможливо переоцінити. Пишання Блекстоуна державним устроєм Англії та англійським правом і брак філософської грунтовності в його правовому натуралізмі обурили принаймні одного із слухачів його лекцій. З цього обурення зродилися «Нарис про правління» (1776) та «Коментар до «Коментарів...» (незакінчений твір, виданий 1928 року) Єремії Бентама з їх жорсткою критикою блекстоунівського правознавства. Теорія природного права та консервативний конституціоналізм дали поштовх до розвитку позитивістського правознавства і радикального утилітаризму. Проте правові реформи вимагають передовсім розуміння закону, і з цього погляду праці Блекстоуна кращі, ніж те, що будь-коли робив Бентам.