Боден Жан

(1529/30–1596) — французький філософ і політолог. Він народився в Анжері і спочатку вивчав право в університеті рідного міста, а згодом переїхав до Тулузи, де зайнявся історією, метафізикою, математикою та астрономією, а на додаток оволодів кількома мовами. Мрії про кар’єру правника збудили в ньому інтерес до політики, внаслідок чого він потрапив у придворні кола й опинився на службі в герцога Алансонського, молодшого брата майбутнього короля Генриха ІІІ. Втративши королівську ласку в 1577 році через свої виступи проти подальшого відчуження маєтків і продовження війни з гугенотами, Боден перебрався до Ліона, де завдяки своєму шлюбу з Франсуазою Труяр отримав посаду королівського прокурора. На схилку свого життя він став прибічником Ліги католиків – учинок досить чудернацький, зважаючи на його попередні вподобання та на його юдаїзм, що дедалі більше давався взнаки. Можливо, Боден боявся втратити посаду, і цей епізод красномовно свідчить про те, що практично все своє свідоме життя він провів у вирі світських та релігійних інтриг. Не дивно, що в його багатослівних творах відбились і прагнення до відновлення взаємозв’язку владних органів, і глибоко релігійні пошуки душевного спокою. З одного боку, в них окреслюється постать ученого-гуманіста, що черпає натхнення з класичних історичних та правових джерел, а з іншого – глибоке, інколи містичне занурення в примарний світ, утворений унаслідок сполучення томізму, юдаїзму та неоплатонізму. Якщо перша його основна робота – це не по літах глибокий аналіз чинників, що призвели до зростання інфляції в шістнадцятому столітті, то остання його друкована праця щодо відьомства дає уявлення про те, як міцно в ньому вкоренилося поширене тоді вірування, ніби світ населений добрими і злими духами. Навіть аналіз держави та громадянського суспільства у його «Шести книгах про республіку» («Les sіx lіvres de la rеґpublіque», 1576), яким у першу чергу він завдячує своїм авторитетом політичного теоретика, неможливо зрозуміти до кінця, якщо вилучити їх із контексту метафізичного універсуму, в якому вони існують. Ця робота відома тим, що в ній дано визначення суверенності як необмеженого і неподільного права на окреслення загальних законів. Без такої влади держава не може існувати, і саме джерело такої найвищої законодавчої влади визначає монархічний, аристократичний чи демократичний характер державного устрою. У цьому визначенні не враховуються мішані держави аристотелівського типу. Слід також зазначити, що тут ми бачимо значний відхід від традиційного бачення короля як судді і від супутньої йому ідеї стосовно того, що саме його raіson d’е^tre є інструментом правосуддя. На думку Бодена, суверенність залежить не від справедливості чи несправедливості законів, а від права на встановлення їх. Понад те, оскільки він не передбачав жодних прав для підданих – чи то погоджуватися із законами суверена, чи чинити їм спротив, – прийнято вважати, що саме він окреслив одну з невід’ємних ідеологічних засад монархічного абсолютизму, що досяг своєї кульмінації за царювання Людовика XІV. Безперечно, Боден дав поштовх до формулювання світської та утилітаристської концепції суверенності, звичної для сьогодення. Визнаючи, що боденівська ідея суверенності виявилася найпопулярнішою і найбільш життєздатною з-поміж усіх його концепцій, варто пам’ятати, що «Шість книг...» – це не трактат про суверенну владу, а опис держави та слово на її захист. Боден визначає державу як «законне правління багатьох родин і тих, що їм підлягають, на основі непорушної суверенної влади». Наголос на «законному правлінні» має своє специфічне значення, його не можна розглядати просто як один з аспектів питання про суверенність. Навпаки, центральним у творі Бодена є чітке й принципове розрізнення між формою держави, яку визначає джерело суверенності чи верховної влади, і формою державного устрою: в монархічній державі може бути тиранічний устрій, правління лордів чи верховенство права, аристократична держава може керуватися за допомогою народовладдя, а демократична – користуватися аристократичними методами. Найкращим зразком державного ладу Боден вважав державний устрій Франції, який він називає «справедливою монархією», оскільки за цієї системи абсолютна влада монарха обмежується через необхідність визнавати силу природного та Божого закону. Подібно до того, як Бог є всемогутнім правителем усесвіту, король усемогутній у своїй царині; однак король має пом’якшувати свою владу справедливістю – так само, як і Бог, подобою якого він є. Хоча король має право видавати закони, не питаючи на те згоди в інших, усупереч звичаям і навіть існуючим законам, йому не слід, як зазначає Боден, користуватися цим правом не зваживши належним чином, який це справить вплив на добробут його підданих. Якщо необхідно внести зміни, йому варто «наслідувати великого Бога природи, який вершить свій промисел із легкістю та помаленьку в усіх справах, і чинити так, як Він». Практично це означало визнання ролі тих людей та інституцій, які беруть участь у процесі управління. Боден не тільки вважав, що королю необхідно радитися зі своїми радниками навіть у найдрібніших справах, він наполягав і на тому, що «справедлива монархія не має іншої міцної підвалини або основи, аніж суспільні прошарки, громади, корпорації та колегії». «Держава не може існувати без Сенату, як тіло не може існувати без душі, а людина – без розуму...» Хоча Боден не визнавав за простолюдином здатності до самоврядування, він водночас був переконаний у тім, що тирани лише порушують природний порядок речей, породжуючи навколо себе страх, ненависть та розбрат. Насправді ж «головною метою всіх держав є процвітання в побожності, справедливості, мужності, гідності та доброчесності». Хоч держава і не може існувати без «тих повсякчасних дій, пов’язаних із забезпеченням добробуту людей, як, наприклад, управління та здійснення правосуддя, постачання продуктів харчування» і тому подібного, усе це становить лише «початки держави»; задовольнивши свої основні матеріальні потреби, людина стає здатною на більш доброчесне життя і починає замислюватися над «мінливістю держави, її злетами і падіннями», а згодом думати і про красу та гармонію природної світобудови. Нарешті, завдяки розвитку інтелектуальних чеснот – Мудрості, Знання та Побожності – держава може досягти своєї кінцевої мети: дати людині можливість «божественного споглядання найсправедливішого і найвеличнішого предмета, який тільки можна помислити чи уявити». Таким чином, держава Бодена є складовою традиційної релігійної телеології; її мета – надати людині змогу жити в гармонії із законами природи та осягати божественну каузальність, що пронизує весь усесвіт. І навпаки, осягнення цієї Божественності дозволяє людині вибудовувати державу на засадах, які завдяки тому, що якраз і відображають гармонію універсуму та вносять свою частку в неї, будуть здатні витримати випробування часом. На доказ цієї думки Боден наводить загальноприйняте уявлення – модель ланцюга живих істот. Людина частково смертна і частково безсмертна, її місце в природі, з одного боку, поряд із тваринами, а з іншого – поруч з ангелами. Саме громадянське суспільство складається з трьох традиційних прошарків – духівництва, військових та простолюду, і кожен з них має свої характерні риси і виконує свої специфічні функції; таку добре впорядковану державу можна розглядати як відображення самої людської природи, де розум посідає «чільне місце, здоровий глузд знаходиться на другому місці, кровожерна сила, що жадає помсти, – на третьому, а звіряча хіть і пристрасть – на останньому». Порядок підтримується завдяки виваженому врівноваженню протилежних сил, коли крайнощі кожної ланки світового ланцюга живих істот поєднуються проміжними щаблями. Так само і найліпша форма справедливості – це та, у якій визнання природної нерівності людей поєднується з поняттям рівності і в такий спосіб зводяться в єдине ціле протилежні принципи, створюючи, як у музиці, гармонію з потенційного дисонансу.