Болінгброк Генрі Сент-Джон, перший віконт

(1678–1751) — англійський державний діяч, історик, філософ, автор політичних памфлетів. Як міністр королеви Анни від партії торі Болінгброк вів переговори щодо укладення Утрехтського договору, який приніс мир Англії та Франції доби Людовика XІV. Після поразки в боротьбі за посаду першого міністра в 1714 році Болінгброк облишив політику й оселився у Франції, де жив протягом десяти років. У цей час і після короткотермінової служби у претендента на англійський престол Стюарта Болінгброк береться за історичні та філософські студії. Повернувшись до Англії в 1725 році, він стає ідеологічним і політичним лідером консервативної опозиції кабінету Роберта Волпола. Майже двадцять років Болінгброк шпиняв уряд Волпола в своєму журналі «Ремісник», а також у серії політичних та історичних брошур, у тому числі в «Нотатках з історії Англії» (1730), «Трактаті про партії» (1743) та «Королі-патріоті» (1739). На противагу Волполу і його «придворній» фракції Болінгброк висував основні положення «сільської ідеології» в її версії вісімнадцятого століття. Пов’язавши корупцію із соціальними та політичними питаннями, він зробив її центральним поняттям у мові англо-американської політики XVІІІ століття. Корупція як щось більше, ніж просто шахрайство і хабарництво, була оповита передбаченням історичних змін у дусі республіканця Макіавеллі: корупція – це відсутність громадянських чеснот (Див. республіканізм). Корумпована людина зайнята собою і байдужа до блага нації. Такий занепад моральності особи, таке виродження всього – починаючи від фундаментальних засад і закінчуючи суспільним життям – призводить до занепаду держав; це можна вилікувати тільки періодичним відновленням через повернення до первинної і споконвічної відданості громадянським чеснотам. Заклик до такого відновлення – це і є відповідь корупції, і саме це відстоював Болінгброк у своєму воланні до короля-патріота. Здобуток Болінгброка полягає в пристосуванні цієї республіканської макіавеллівської мови до тих негативних соціальних та економічних тенденцій, що поглиблювалися в Англії XVІІ століття через зростання державного боргу, збільшення урядового кредиту і централізацію банківської системи, так само як і через політичні проблеми, як-от контроль Волпола над парламентом й утримання регулярної армії. Торкаючись питань незалежності і залежності, таких важливих для республіканської традиції (вони є значущими завжди, коли йдеться про благо нації), у соціальній площині Болінгброк змальовував незалежних землевласників, що протистоять чиновникам та біржовим маклерам, а в політичній – вільний парламент, що протистоїть деспотичному двору. На довершення цієї картини Болінброк вписав у республіканську традицію вісімнадцятого століття ті соціально-консервативні і ностальгічні риси, що протистояли не лише духу комерції, але й ідеям соціальної рівності.