Вейль Симона

(1909–1943) — французький соціальний і релігійний мислитель. Попри своє коротке життя Симона Вейль справила значний вплив на післявоєнну філософську, релігійну і політичну думку. Вона народилася і навчалася в Парижі. На її погляди відчутно вплинув її вчитель, філософ Ален (Eміль Шартьє, 1868–1951), від якого вона успадкувала чіткі філософські погляди, що походили від Декарта, Спінози, Руссо і Канта. Завершила вона свою освіту у Вищій нормальній школі, але після короткого періоду викладацької діяльності відмовилася від наукової кар’єри. Вона прагнула зрозуміти й змалювати умови життя людей фізичної праці і в 1934 році впродовж 9 місяців працювала на різних заводах, виконуючи некваліфіковану роботу. Вона була глибоко вражена цим досвідом, завдяки якому відчула, що «навічно отримала тавро раба». Протягом цього часу вона пише низку праць з питань сучасної європейської політики та умов праці на підприємствах, найважливішою з яких була розвідка «Роздуми про свободу і соціальний гніт» («Reґflexіons sur les causes de la lіberteґ et de l’oppressіon socіale», 1955). На початку Другої світової війни в 1940 році вона разом із своєю сім’єю єврейського походження переїхала спочатку до Марселя, а потім, у 1942 році, остаточно перебралася до Сполучених Штатів Америки. У листопаді 1942 року її бажання бути якнайближче до тих, хто страждав у Європі, здійснилося й у Лондоні вона влилася в лави організації «Вільна Франція», для якої й написала свою найвідомішу працю «Укорінення» («L’enracіnement», 1949), присвячену проблемі віднайдення духовних коренів, що постала перед французами в післявоєнний період. Її здоров’я вже було підірване у зв’язку з нестатками, на які вона йшла свідомо, та з численними хворобами, в Лондоні стан її здоров’я погіршився ще більше, оскільки вона відмовлялася їсти щось іще окрім того пайка, який отримували її співвітчизники в той час. Вона померла в серпні 1943 року в санаторії в Кенті. Після війни у Франції було опубліковано понад п’ятнадцять томів її численних праць, а згодом їх переклали й англійською мовою. Праці Симони Вейль належать до двох періодів, хоча вони й укладаються в дивовижну послідовність. Перший період можна назвати «раціоналістичним», а вирізняється він важливими дослідженнями умов життя в суспільстві трудівників фізичної праці та критикою марксизму і поняття технологічного прогресу. Другий період, який починається після 1937 року, можна назвати «містичним», хоча жодного разу вона не відступила від своєї відданості раціональному пізнанню. У цей пізніший період вона відкрила дивовижний спосіб глибокого осягнення античної філософії і християнства, завдяки чому й набула слави християнського містика, хоча сама вона відповідно до своїх переконань відмовилася від хрещення. У своїй соціальній концепції вона наголошувала на суспільній цінності фізичної праці, пропонувала своє бачення посткапіталістичного суспільства, у якому фізична праця не відмежовувалася б від розумової, і розробляла політичну теорію, основою якої були обов’язки, а не права, – обов’язки, які мали відображати найглибші духовні потреби.