Вольтер Франсуа-Марі Аруе

(1694–1778) — французький філософ. Вольтер показав Англію Франції й усьому світові як «дзеркало свободи». Але на відміну від Монтеск’є, який звеличував Англію майже тими ж словами, Вольтер не вважав, що Франція має якимсь чином наслідувати англійську конституційну систему. Політичні ідеї Вольтера були «англійськими» лише в тому сенсі, що вони походили з творів Френсиса Бекона та Джона Локка. Надихаючись ідеями Бекона, Вольтер сформулював те, що його критики розглядали як довершений варіант th`еse royale, яка виникла в XVІІ столітті за часів Бурбонів: хороше, справедливе і прогресивне правління може забезпечити тільки сучасна йому сильна централізована монархія, не обтяжена реліктовими залишками середньовічних обмежень і закріпленими законом майновими інтересами. В очах Вольтера головними такими «реліктами» у Франції були церква, аристократія і суверенні суди магістратів, які називалися parlements, котрі, як Вольтер зазвичай указував, не мали нічого спільного з установою, відомою як «парламент», тобто виборним зібранням законодавців в Англії. Якщо Монтеск’є розглядав parlements і церкву як перешкоди до встановлення королівського деспотизму, то Вольтер вважав їх головним оплотом деспотизму у Франції. Саме члени магістрату і духовенство, а не королівський уряд, катували й страчували релігійних інакодумців, спалювали книжки і переслідували письменників, подібних йому самому. Принижений французькими аристократами в сутичці з Роганом-Шабо, що трапилася в роки його юності, Вольтер упродовж всього свого життя був противником будь-яких аристократичних інтересів і відвертим апологетом буржуазії. У порівнянні з цим його ворожість до церкви була набагато більш помірною; тож хоч він і висміював офіційну релігію, але ніколи не був атеїстом, скоріше він був деїстом – і, звісно ж, захисником єзуїтів, якщо співтовариство Ісусове переслідували. Його діяльність при дворі Фридриха ІІ Прусського, де він сподівався зіграти роль філософа при просвіченому монарху, закінчилася фіаско: він зрозумів, що король прагне не порад, а лестощів. Та все ж Вольтер залишився роялістом і в 1770 роки, коли ліберальна думка у Франції схилилася загалом на бік магістратів, продовжував намовляти короля Франції обмежити владу parlements. На схилку свого життя, коли Вольтер жив у Женеві чи поблизу її, він став активним учасником демократичного руху, що існував у цьому місті. Він більше не визнавав, що демократичне правління годиться для Франції, тим не менш схвально ставився до республіканського правління як загального принципу, хоча вважав його придатним хіба що для маленького швейцарського міста-держави з давніми традиціями народного врядування; та найкращою з можливих систем Вольтер вважав демократію. Він почережно підтримував то вимоги городян середнього класу, спрямовані проти патриціїв-правителів Женеви, то вимоги представників нижчого класу, направлені проти панування городян середнього класу. У цьому контексті Вольтер створив чималу кількість «лівацьких» та егалітаристських памфлетів, які слід розуміти як послання саме до мешканців Женеви, а не до французів. Було б помилкою розуміти це як докази на користь перетворення Вольтера на республіканця і демократа в його ставленні до уряду власної країни. Найбільш помітний вклад Вольтера у політичну думку свого часу полягає в тому, що він був речником толерантності і прав людини. Він не був оригінальним філософом і задовольнявся тим, що спирався на концепцію Локка як на теоретичну базу своїх положень, не зважаючи на розбіжності між вігівською політикою Локка та еґtatіsme іншого свого вчителя – Бекона. Але те, чого Вольтеру бракувало, щоб стати самобутнім і послідовним, він надолужував завдяки своєму красномовству, життєвості та стилю. Мабуть, саме тому його твори читали найбільше і він став найвпливовішим письменником свого часу. Незадовго перед смертю у віці 83-х років його шанувальники «коронували» його на пост імператора імперії листів у Паризькому оперному театрі; Вольтер завжди вважав цю імперію більшим і всеосяжнішим королівством, ніж будь-яке політичне утворення. (Див. також Французьке Просвітництво)