Віторіа Франсиско, де

(Франциск де Вікторіа, 1483?–1546) — іспанський богослов, ранній теоретик міжнародного права. Франсиско народився в невеличкому містечку Віторіа, що в баскській провінції Алава, і замолоду вступив до ордену домініканців. Він проявив неабиякі інтелектуальні здібності, і в 1506 році його послали вчитися в Париж, де він водночас і вчителював у домініканському коледжі. У 1521 чи 1522 році, коли він отримав диплом богослова в Сорбонні, його призначили на посаду старшого викладача богослов’я в домініканському коледжі у Вальядоліді, який у ті часи був улюбленою резиденцією королівського двору Іспанії та місцем засідань ради із завоювання Індій. У 1526 році Віторіа був обраний керівником першої кафедри богослов’я в Саламанці; це була провідна богословська кафедра у найбільш відомому в ті часи університеті Іспанії. Віторіа залишався там аж до самої смерті. Його основним обов’язком було читання лекцій про Фому Аквінського та Петра Ломбордського; проте він виходив за рамки своїх обов’язків і на публічних лекціях застосовував схоластичну теологію до сучасних йому проблем. Серед іншого він зробив плідний внесок до теорії міжнародного права, написавши праці «De Іndіs» («Про індіанців») та «De jure bellі» («Про закони війни»); обидві вони були закінчені в 1532 році і в обох він застосував успадковані традиції концепції справедливої війни до питання про військові права іспанців відносно індіанців Нового світу. Під вплив Віторіа потрапив навіть імператор Карл V, який чотири рази (двічі у 1539 році та двічі протягом 1542 року) консультувався з ним із приводу державних проблем. У числі студентів Віторіа були Домінго де Сото і Франсиско Суарес й обидва вони вважали себе теоретиками справедливої війни та міжнародного права. Значення роботи Віторіа полягає й у тому, що він говорив, і в тих методах, що він їх застосовував. Щодо останнього, то Віторіа систематизував дещо розпливчасті здобутки середньовічної концепції справедливої війни, застосувавши її конкретно до питання військових прав у Новому світі. Водночас, оскільки індіанці не були християнами, Віторіа довелося повністю переглянути цю концепцію на основі природного права. Наступні теоретики спиралися на обидва ці здобутки. Лінія розвитку від середньовічної теорії справедливої війни до сучасного міжнародного права, як це описували Гроцій і пізніші мислителі, неуникно проходить крізь праці Віторіа. Щодо суті позиції Віторіа, то він не визнавав релігійних мотивів «справедливою підставою» для війни і наполягав на тому, що справедливими можуть бути тільки ті підстави, які випливають з природних прав; він доводив, що перш ніж почати війну, державці мають порадитися з іншими з огляду на відповідальне застосування «права сили»; відзначаючи, що підставність конфлікту часто є справою темною, він закликав воюючі сторони до скрупульозного розгляду пропорційності і прав мирного населення. Перший та останній із цих пунктів стали визначальними ознаками міжнародного військового права; другий же є незвично демократичним осяянням для людини, що прожила все своє життя в епоху монархів.