Гольбах Поль Анрі Дитрих, барон де

(1723–1789) — французький філософ. Гольбах народився в Німеччині й отримав освіту в Лейдені (Голландія); він зробив значний внесок у думку французького Просвітництва, ставши виразником безкомпромісної форми позитивізму і біхевіоризму. Він мав надзвичайно глибокі наукові знання, однак у своїх працях з політичної та етичної теорії проявив себе воднораз і найхимернішим утопістом, і найбільшим пуританином з-поміж усіх еncyclopеґdistes. Він обстоював лад, що він його називав етократією (еґthocratie), чи ж бо правлінням моралі, винайдений свідомо на противагу більш приземленим політичним ідеям Монтеск’є та Вольтера. Відкидаючи припущення Монтеск’є стосовно того, що доброчесність може бути рушійним принципом лише для республіки, Гольбах намалював собі уявне королівство, у якому доброчесність притаманна і королям, і їх підданим. Він окреслив інституціональні встановлення, за допомогою яких це можна здійснити. Першим заходом була просвіта. Держава повинна відокремити принців крові від королівської родини і готувати їх від народження до ролі королів-філософів. Характер підданих слід формувати за допомогою системи зобов’язальних моральних настанов для всіх дітей. Другим заходом Гольбаха був нагляд. Зібрання високоморальних людей має спостерігати за поведінкою дорослих і коригувати її. Закони щодо витрат мають утримувати багатіїв від розкошування. Азартні ігри, проституцію, театри, бали та інші подібні розваги слід заборонити. Запропонована Гольбахом програма реформування мала разючу схожість із програмами Савонароли та Кальвіна попри той факт, що сам Гольбах був надзвичайно багатою людиною і жив розкішно та марнотратно. Він проповідував аскетизм. Зовсім не поділяючи ліберального гедонізму Вольтера, Гольбах чітко розрізнював щастя і вдоволення. Природа так побудувала всесвіт, доводив він, що людина, яка шукає миттєвих утіх, буває покараною, а людина, яка дбає про високі цілі, отримує винагороду. Гольбах не міг погодитися з твердженням Дідро про те, що аборигени островів південних морів, які не знають сексуальних заборон, відчувають себе щасливими; він вважав за закон природи те, що безоглядна поблажливість призводить до злиднів. Отже, всі ті закони, що їх він пропонував з метою запровадження аскетизму, він вважав знаряддям для збільшення істинного щастя. Він не вірив у рівність і тому критикував егалітаристські ідеї свого друга Гельвеція; але погоджувався з тим, що єдиною основою права на власність є праця, і пропонував примушувати власників великих маєтків відробляти своє право на володіння, працюючи управителями своїх господарств і поліпшуючи угіддя. Неробство існуючої аристократії було однією з причин розповсюдження пороків. Коли в 1774 році на трон зійшов Людовик XVI, Гольбах намовив його скористатися своїм правом на абсолютну верховну владу для запровадження правил доброчесності. Це виглядає як парадокс, але через рік-два Гольбах почав домагатися відновлення повноважень noblesse de robe («дворянства мантії») в законодавчих зборах, чи parlements, а це означало, що король більше не матиме «абсолютних владних повноважень» для впровадження правил будь-якого роду. Як здається, Гольбах урешті-решт дійшов висновку про те, що парламенти були єдиними інституціями у Франції, які могли слугувати перепоною для деспотизму. Попри свою прихильність до абсолютизму і свої заклики до впровадження доброчесності, Гольбах не схвалював деспотизму, який за визначенням означає скасування свободи. Він вірив у те, що його особлива форма абсолютизму є сумісною із свободою, з істинною свободою, тобто такою свободою, яку слід розуміти як можливість робити те, що повинен, а не те, що заманеться. Не дивно, що коли Гольбах став на захист noblesse de robe, його критики звинуватили його як представника родовитої буржуазії в тому, що він поставив інтереси свого класу вище принципів своєї філософії; однак Гольбаха принаймні ніколи не можна було звинуватити (на відміну від Монтеск’є, Вольтера і Руссо, кожен з яких робив це на свій лад) у формулюванні ідеології класу, до якого він належав.