Енгельс

Енгельс Фридрих (або Фредерик) (1820–1895) — німецький марксист, який більшу частину свого життя прожив в Англії. Енгельс народився в родині заможного фабриканта з Рейнської землі в Німеччині. У шістнадцятирічному віці він облишив навчання в школі заради роботи в сімейній фірмі, зневаживши і формальним вступом до університету. Попри несхвалення родини його приваблював конституційний лібералізм і бунтівничий літературний націоналізм 1830 років, й у сімнадцять років він почав публікувати свої вірші, а у вісімнадцять – став доволі відомим соціальним критиком. У «Листах з Вупперталя» (1839) він критикує власників заводів і фабрик свого рідного суспільства за те, що ті лицемірно вдають із себе добрих християн, живучи на доходи, отримані за рахунок робітників. Він яскраво змальовував їх убоге житло, погане здоров’я, принизливу злиденність. Упродовж 1839–1842 років Енгельс опублікував близько п’ятдесяти коротких нарисів, у тому числі звіти про дискусії між лібералами і консерваторами з питань філософії, політики та релігії, які відбувалися в університеті міста Берліна, де він ніс військову службу, та навколо нього. Як берлінський ліберал Енгельс здобув деяку прихильність більш радикального Карла Маркса, з яким він познайомився 1842 року по дорозі в Англію, де перебували партнери родини Енгельса – власники манчестерської бавовнопрядильної фабрики. За кордоном Енгельс пише про політику чартистів і соціалістів, досліджує умови праці і життя робітничого класу, розпочинає писати історію англійської індустріалізації і врешті надсилає Марксу для публікації в Німеччині критичний огляд «Нариси до критики політичної економії». Після повернення додому в 1844 році Маркс дуже добре прийняв Енгельса, й вони вирішили співпрацювати в жанрі політичної сатири («Святе сімейство», 1845). Того ж року вони разом подалися до Англії і розпочали працювати над своїм наступним політичним опусом («Німецька ідеологія», опублікована посмертно в 1932 році). З того часу й почалася їх дружба, яка тривала аж до смерті Маркса в 1883 році, але фактично продовжувалась і після неї, оскільки Енгельс став виконавцем літературного заповіту Маркса. Хоч Енгельс завжди представляв себе як молодшого партнера в їхньому співавторстві, однак в остаточному підсумку саме його праці стали вважатися визначальними для теорії марксизму. Шедевром Енгельса стала опублікована 1845 року в Германії робота «Становище робітничого класу в Англії», у якій він показав індустріальний Манчестер очима очевидця, поєднавши цей опис з матеріалами, запозиченими з преси. У цьому творі отримали відображення його співчуття жертвам індустріалізації, його демократичні політичні погляди і комуністичний підхід до того, що колективне управління засобами виробництва має ліквідувати розкіш і нерівність, що їх він пов’язував з конкуренцією у виробництві при капіталізмі. Для Союзу комуністів, до якого він вступив у 1847 році разом із Марксом, Енгельс розробив два документи, а «Маніфест Комуністичної партії» з його передбаченням пролетарської революції вийшов у світ у редакції Маркса на початку 1848 року, якраз напередодні ліберальних революцій, що того року пронеслися над Європою. Разом із Марксом Енгельс працював у газеті радикалів у Кельні, а коли було відновлено консервативний режим, як і Маркс, утік з Німеччини до Англії. На початку 1850-х років Енгельс написав дослідження «Селянська війна в Німеччині», де описував радикалізм доби пізнього Середньовіччя і звертався з оптимістичним посланням до своїх сучасників, які незадовго до того зазнали поразки, і твір «Революція та контрреволюція в Німеччині» (деякий час його приписували Марксу), в якому останній переворот оцінювався з огляду на комуністичну перспективу. До 1869 року Енгельс працював у Манчестері, та й у похилому віці він залишився партнером у сімейному підприємстві. Упродовж десятиліть вигнання він підтримував родину Маркса, яка жила в Лондоні, поки Карл проводив дослідження для свого геніального твору «Капітал», перше видання якого було опубліковано в 1859 році під назвою «До критики політичної економії». За заповітом Маркса Енгельс написав на цю роботу анонімну рецензію, окресливши у загальних рисах у цій статті з двох розділів ті світоглядні засади, які він обстоював в останні роки свого життя. У своїй рецензії Енгельс цитував уривок з передмови до невеликої книги Маркса, що проходив «червоною ниткою» крізь усю цю роботу, визначивши її як спробу «матеріалістичного розуміння історії». Намагаючись показати, що автор цієї матеріалістичної концепції ставиться з повагою до історичного досвіду, Енгельс виявив три її джерела, які ще раз з’являться в його пізніших, більш авторитетних працях: гегелівську логіку (позбавлену ідеалізму), протиставлену «метафізиці» «сталих категорій», «марксистську діалектику», протилежну гегелівській, та історичне, протиставлене в рамках марксистського методу логічному. Енгельс доводив, що в історії «діяльність» породжується «прямими матеріальними імпульсами», які він пізніше пов’язував і з рухом матерії, і з людською економічною діяльністю у такий спосіб, що так ніколи і не був змальований задовільно. Єдиним найвпливовішим твором Енгельса є праця «Анти-Дюринг», опублікована під його власним прізвищем у 1878 році в Німеччині і спершу названа «Наукова революція пана Євгена Дюринга». Дюринг запропонував соціалістичну систему, яку прибічники Маркса – члени Соціалістичної партії Німеччини – сприйняли як загрозу своєму впливу й авторитету. Це спонукало Енгельса дати відсіч самозванцю, і Маркс дав на це своє благословення, висловившись стосовно політичного характеру починання та корисного внеску у вигляді попередніх матеріалів для економічного аналізу. Спростовуючи погляди Дюринга, Енгельс застосовував науковий соціалізм, що брав свій початок у «діалектиці», і звернувся до двох «великих відкриттів», буцімто зроблених Марксом: «матеріалістичної концепції історії» та «розкриття природи капіталістичного виробництва за допомогою теорії додаткової вартості». Діалектика Енгельса була методом, можливо, запозиченим із гегелівської логіки, яка грунтувалася на розгортанні трьох універсальних законів природи, історії та думки. Це були закон єдності і боротьби протилежностей, або антитез; закон переходу кількості в якість і навпаки, та закон заперечення заперечення. Енгельс стверджував, що ці закони точно відображали протікання всіх процесів у межах всесвіту, в тому числі і його еволюцію, розвиток людства, логіки та людського мислення. В усіх цих явищах він убачав рух і зміни, розвиток і протиріччя і твердив, що наші поняття мають відображати це, тож за своїм характером вони не можуть бути «сталими». Далі він розглядає в «Анти-Дюрингу» політичну економію і соціалізм, конспективно викладаючи погляди Маркса як єдино вірні. У 1880 році уривки з книги Енгельса було опубліковано у Франції, у 1883 році вони вийшли в світ у перекладі на німецьку мову, а в 1892-му – на англійську під назвою «Соціалізм утопічний і науковий», прихиливши до марксизму тисячі симпатиків. Після смерті Маркса Енгельс публікує передмови до «Анти-Дюринга» та «Соціалізму утопічного і наукового», представляючи ці роботи як «більш-менш послідовний виклад діалектичного методу і комуністичного світогляду, що його відстоюють Маркс і я», – такої заяви не було зроблено за життя Маркса. Енгельс застосував цей матеріалістичний метод і в антропологічному дослідженні «Походження сім’ї, приватної власності та держави» (1884). У цій роботі він використав також поняття Дарвінової теорії природного відбору у своєму власному її розумінні, заявляючи, що вона сумісна з його історичним матеріалізмом і прекрасно вписується в його рамки. Він також доводив, що становище жінок у суспільстві погіршилося разом із розпадом комуністичного господарства і наступним становленням приватної власності, сучасної моногамїї та патріархальної родини. У праці «Людвиг Феєрбах і кінець класичної німецької філософії» (1888) він детально розглянув роботи попередників своєї діалектики – філософів-гегельянців та позитивістів і висвітлив їх нібито прихований для нашого власного розуміння логіки, епістемології та історії суспільства зміст. Переконаність Енгельса в тому, що діалектика знаходить своє підтвердження в науці і є, у свою чергу, остаточним критерієм науковості методу, було викладено в опублікованій посмертно праці «Діалектика природи» (1927). Формульована Енгельсом упродовж усього його життя матеріалістична концепція історії піддавалася суттєвій критиці, і в одній із своїх спроб окреслити доктрину він проголосив, що «основоположний визначальний елемент для історії – це творення і відтворення дійсності..., [хоча] різноманітні елементи надбудови –.. .політичні, правові, філософські теорії, релігійні погляди в своєму подальшому розвитку до догматичної системи – теж відчувають на собі її вплив» (Marx and Engels, vol. 2, p. 488). Можливо, з банального погляду, намагання Енгельса показати все у взаємодії послаблювали його історичний матеріалізм. Енгельс також був редактором другого і третього томів Марксового «Капіталу», а після смерті Маркса написав понад двадцять передмов та вступів до його перевиданих творів. Він листувався з Марксом упродовж усього його життя, оспівував його, певною мірою став і першим його біографом, уперше виніс на суд публіки деякі з його ранніх рукописних робіт і встановив усе ще широко використовувані канони в тлумаченні життєвого шляху і творчості Маркса. Енгельсу належать вислови «матеріалістичне розуміння історії», «історичний матеріалізм» та «хибна свідомість» (останній постав у зв’язку з його намаганнями визначити поняття ідеології). Праці Енгельса становлять основу «діалектичного матеріалізму», за наших часів прийнятого радянською філософією та наукою. Хоча сам Енгельс не мав сумнівів у тому, що його власні погляди були точним відображенням поглядів Маркса або ж їх логічно виправданим доповненням чи модифікацією, критики вказують на розбіжності в працях Маркса і Енгельса. Коментатори, згодні з власною версією Енгельса стосовно їх партнерства, відчувають зростаючий спротив у доведенні цього.