Локк

Локк Джон (1632–1704) — англійський філософ і політик. Найважливіші праці Локка, такі як «Послання про віротерпимість» (1689), «Два трактати про державне правління» (1689), «Есе про людське пізнання» (1690), «Думки з приводу освіти» (1693) і «Про раціональні засади християнства» (1695), були опубліковані протягом десятиліття після «славетної революції» 1688 року. До того часу життя Локка протікало так: народився він у сім’ї аристократів у Сомерсеті, вивчав медицину в коледжі церкви Христової в Оксфорді, обертався в родинному колі політика-віга й захисника привілеїв Ентоні Ешлі Купера – славетного графа Шефтсбері, насамкінець узяв участь у змові заколотників й у часи правління Якова ІІ мусив спішно виїхати до Голландії. Хоча два його ранні твори – «Есе про закон природи» (1660) та «Есе про віротерпимість» (1667) – були відомі ще з його оксфордських часів, зріла політична теорія Локка була розроблена в ті роки, коли він спілкувався з графом Шефтсбері. Історичні дослідження виявили, що його найвпливовіша праця «Два трактати…» могла бути написана на десять років раніше того часу, коли Локк відчув, що її оприлюднення нічим йому не загрожуватиме, тож позиція, яку він посів у цій праці, є не апологією революції, що її було здійснено в Англії, як це здається на перший погляд, а закликом до революції – закликом, який міг просто коштувати життя авторові, якби ця книга була опублікована в 1680-х роках. Рік 1688 був для Локка поворотним: хоча деякі з його робіт були опубліковані анонімно, невдовзі вони принесли йому славу, і в останні п’ятнадцять років свого життя Локк справляв значний політичний вплив і отримав високий політичний пост. Популярність недавньої історичної праці Пітера Леслетта та інших, де досліджуються обставини написання і публікації творів Локка, його знайомство з іншими працями в цій області та політична обстановка, за якої він працював, значно зміцнила позиції тих учених, хто наголошує на тому, що філософам, не знайомим з історичним контекстом, не варто займатися вивченням політичної думки. Із «Двох трактатів…» Локка вагомішим і впливовішим є другий. У «Першому трактаті» (який існує в незавершеному вигляді) крок за кроком спростовується особлива версія теорії священного права королів, пов’язана з іменем мислителя-поборника патріархалізму Роберта Філмера. Більшу частину цієї праці присвячено доведенню того, що в старозавітних текстах не наведено доказів, які б дозволяли вважати Адама та його нащадків богоданими правителями всього світу; сама по собі ця праця становить обмежений інтерес для людей, які не поділяють локківського переконання в тому, що біблійні одкровення повинні посідати чільне місце в такого роду теоретичних побудовах. Але ключовим моментом аргументації Локка в цій праці є те, що Бог нікого не виокремлював, дарувавши йому як відзнаку природну владу над іншими. Цей погляд є засадничим для аргументації «Другого трактату». Вихідною точкою локківської політичної філософії є те, що від природи люди рівні між собою і тому ніщо окрім власної згоди індивіда не може змусити його підкорятися комусь. Локк намагається відмежувати політичну владу від низки інших відносин домінування: хазяїн і слуга, подружжя, батьки і діти, переможець у чесній борні і підкорений агресор, а в його пізнішій праці про віротерпимість – священик і його паства. Локк підкреслює, що в кожному випадку ці відносини прив’язані до певної функції чи певних обставин, тож якщо вважати їх тотожними політичним відносинам (як це роблять, наприклад, поборники патріархалізму), це призведе лише до соціальних заворушень і гноблення. З огляду на викладене вище можна впевнено віднести Локка до кола прихильників доктрини природного права в ранній ліберальній політичній думці. Він теж використовує ідею природного стану, тобто стану, в якому люди живуть на землі разом, але без спільного правителя, і підкоряються тільки природним законам аж до того часу, поки добровільно не стають політичним суспільством. Природне право, за Локком, встановлює і захищає права на життя, свободу і власність; воно вимагає від людей виконувати свої обіцянки і робити все можливе для забезпечення добробуту інших; воно також наділяє їх владою карати за порушення. Як і інші теоретики цього напрямку, Локк визначав природне право як заповідь Божу, з одного боку, і веління розуму – з іншого. Проте він не досяг успіху в тому, що намагався зробити впродовж всього свого життя, – в окресленні раціональних засад цього права. В «Есе...» Локк утримується від звернення до природжених моральних настанов, і його емпіризм загрожує знищити саму можливість морального раціоналізму, на який він покладає надії; якщо, за задумом автора, кульмінаційною точкою епістемології «Есе...» мало стати підтвердження існування морального знання, то його сподівання не справдилися. Зрозуміло, політична теорія Локка допускає, що закони природи можна вдосконалювати. Єдиний роз’яснений до найдрібніших деталей аспект природного права – це теорія власності. Хоча Локк поділяв переконання своїх попередників Гроція і Пуфендорфа в тому, що землю і всі її плоди Господь дав для всіх людей, він розходився з ними в тому, що розподіл цього спільного спадку між індивідами має відбуватися шляхом укладення договорів (Див. Tully). Натомість він доводив, що привласнення природних ресурсів через працю та оброблення є цілком достатньою підставою для створення виняткових особистих прав, які не залежать від згоди на це інших індивідів. Цей довід представлено в декількох варіантах. Іноді Локк твердить, що тільки за допомогою заснованої на праці системи прав на власність можна втілити в життя той задум Бога, що всі потреби людини мають бути задоволені. (Але в «Першому трактаті» він висуває ідею, що право навіть на чужу власність може безпосередньо зумовлюватися крайньою потребою). Часом він звертається до однієї з версій трудової теорії вартості для показу того, що майже вся цінність, що її має власність, створюється працею, яка і надає право на неї. А іноді він використовує прямолінійний довід на захист історичного права на власність, твердячи, що предмет, над яким працювали, є відтоді буквально сполученим із трудом людини, що працювала над ним, і тому такий предмет є власністю цієї людини. У будь-якому разі отримання власності обмежене положенням Локка стосовно того, що власник ресурсів не повинен давати їм псуватися без ужитку. Цього було б достатньо для створення приблизної майнової рівності, якби не той факт, що винахід грошей – усталеного надійного засобу обміну – дав людям можливість володіти набагато більшими земельними ділянками, отримуючи користь від цього, ніж ділянки такого розміру, продукти з яких вони могли спожити самі. Це узаконення нерівності і наголос на приватному характері володіння та захисту власності в теорії Локка змусили багатьох вважати його раннім ідеологом сучасного капіталізму (Див. Мacpherson). Перехід від природного стану до політичного суспільства розглядають як відповідь на прояви жадоби, конфліктність й моральну непевність, спричинені розвитком грошової системи і зростанням нерівності. Хоча Локк і подає послідовний опис фактичного розвитку політичних інституцій, цей процес він описує абстрактно – в термінах теорії суспільного договору. За Локком, є три стадії усталення договору і згоди: по-перше, люди мають одностайно погодитися стати громадою й об’єднати свої природні можливості та здібності так, щоб можна було діяти спільно і взаємно підтримувати права один одного; по-друге, члени цієї громади мають погодитися більшістю голосів на створення законодавчих та інших органів; по-третє, власники майна в цій громаді мають висловити свою згоду (безпосередньо або через своїх представників) на сплату всіх податків. На цій основі Локк розвиває свою нормативну теорію політики. Абсолютизм, яким його бачив Томас Гоббс, виключається на тій підставі, що люди вважають свої природні права на життя і свободу свого роду даром Божим, а тому не можуть віддати їх під свавільну оруду інших. Оскільки метою держави є не відбирання права власності та інших прав, а їх захист, то держава не може забирати чи перерозподіляти власність без згоди громадян на те. Завданням законодавчих органів є не заміна природного права іншими правами, але надання йому чіткості та зрозумілості і забезпечення справедливого дотримання його норм, тобто внесення в нього того, чого йому бракувало в природному стані. Як і раніше, природні права залишаються, вони обмежують повноваження всіх людей – «законодавців так само, як і інших». Локка іноді вважають раннім теоретиком демократії, співавтором концепцій демократії, розділення влад і верховенства права, проте перші дві теми майже не розкриваються в його політичних творах. Про бажаність урівноваження влади шляхом передання різних її гілок у різні руки Локк згадує, але докладно це не розглядає; подеколи він намагається наголосити, що законодавча влада має бути вищою за всі інші владні гілки. Дещо ширше він обговорює проблему відповідальності виконавчих органів за регулярне скликання парламенту, але тільки стосовно застосування в тогочасній Англії того правила, що магістрати як представники виконавчих органів не повинні підривати діяльність законодавчих органів, які були утворені на другій стадії укладення суспільного договору. Не знайдемо в Локка і якоїсь особливої теорії виборчого права: платники податків, звичайно, повинні бути представлені, але це чиста випадковість, що в Англії представники платників податків входять і до складу законодавчих органів. Сильніший і більш обгрунтований наголос Локк робить на необхідності запровадження верховенства права. З його погляду, якщо магістрати не є суб’єктами права, то це означає, що народ зі своїми правителями залишається в природному стані; абсолютна монархія, за Локком, є формою війни, а не врядування. Інколи урядовцям дозволяється застосовувати надзвичайну владу, але тільки для блага народу і виключно в тих випадках, коли закон мовчить. Локк цілковито не згоден з тим поглядом, що привілеї слід вважати окремим джерелом влади або сферою, куди законодавча влада не має права потикатися. А що ж можна сказати про обов’язки громадян? Небагато хто з нас має можливість брати участь у формуванні політичного суспільства на договірних засадах, проте Локк вважав, що попри це наш політичний обов’язок грунтується на нашій згоді. Усі люди народжуються вільними; від природи ніхто з нас не є підданим якоїсь держави. Наш обов’язок підкорятися законам країни, де ми живемо, випливає або з узятого нами на себе обов’язку вірнопідданства, або з того, що Локк називає «мовчазною згодою». Вважають, що остання виникає в суспільстві в тому разі, коли людина користується або володіє будь-якою власністю, що перебуває під юрисдикцією й охороною законів цього суспільства (не має значення, чи є людина землевласником, чи, як говорить Локк, «просто мандрує битими шляхами»). Ця доктрина викликала зливу критичних зауважень. Однак варто наголосити, що обов’язком вважається обов’язок окреслений і що він не виключає можливості виявлення непокори, опору чи повстання, виправданих порушенням природних прав або перевищенням урядом чи законодавчими органами своїх повноважень. Локківська теорія є передусім теорією спротиву. Згідно з нею магістрати, що перевищили свої повноваження, і законодавці, котрі порушили природні права, є не ким іншим як крадіями і грабіжниками; вони опинились у стані війни з тими, хто номінально їм підкоряється, але хто може чинити опір, за потреби і збройний. У відповідь на зауваження, що це може призвести до анархії і хаосу, Локк висуває два аргументи: по-перше, як правило, тиранам чинять опір тільки тоді, коли від їхніх зловживань страждає велика кількість людей, і, по-друге, якщо все-таки люди почали чинити опір, то відповідальність за майбутній хаос лежить на тирані, а не на його підданих, які захищають своє життя і свободу. Хоча доказом на виправдання спротиву слугують не переконання, а об’єктивний факт порушення людських прав, не існує влади на землі, яка була б здатна це визнати. Ті, хто чинить опір тиранії, мають віддати себе на волю суду небесного – за законність своїх дій вони відповідають тільки перед Богом. Локк гадає, що якщо або представники законодавчих органів не справджують довіри і прагнуть відняти в народу його власність чи ж бо знищити її, або магістрати перешкоджають скликанню парламенту чи роблять спробу передати законодавчу владу в інші руки, то спротив виливається в революцію. У таких випадках політична влада від інституцій і посадових осіб знову переходить у руки громади, сформованої на першій стадії укладення суспільного договору; таким чином, люди знов отримують свободу створювати такі політичні інституції, які їм видаються правильними. Погляди Локка на толерантність грунтуються, по-перше, на його власних християнських переконаннях і, по-друге, на його концепції належних функцій держави. Згідно з першим принципом переслідування і нетерпимість суперечать духу Євангелія. Згідно з другим принципом, в коло обов’язків магістратів не входить прийняття законів, які стосуються релігії. Релігійні переконання є особистою справою кожного: кожен відповідає за це тільки перед Богом, і те, що є єрессю для одного, зовсім не обов’язково буде перешкодою для спасіння іншого. Оскільки магістрати не правомочні в релігійних справах, ніхто не може дозволити собі ризикувати своїм спасінням, виконуючи їхні розпорядження всупереч велінню своєї совісті. Нарешті, оскільки сутністю істинної релігії є щира віра, а віра не залежить від волі людини, було б нелогічно намагатися регулювати релігійну віру засобами, які доступні магістрату. Вплив політичної теорії Локка величезний. Його твори є тим грунтом, на якому зросли теорії природних прав, конституціоналізму і толерантності. Цей вплив можна помітити і в американській конституції, й у маніфестах часів французької революції, а пізніше і в розвитку сучасного лібералізму. Його теорія власності залишається природною відправною точкою сучасних суперечок із цього питання, а підкреслення ролі праці як джерела вартості і прав на власність дало поштовх появі пізніших економічних теорій Адама Сміта і Карла Маркса.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Локк — Локк прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  2. Локк — див. Локк, Джон Філософський енциклопедичний словник