Моррас Шарль

(1868–1952) — французький письменник, журналіст і політик. Моррас був теоретиком інтегрального націоналізму і лідером націоналістичного руху Action franзaise («Французька дія»), започаткованого 1899 року. Рух Action franзaise ніколи не мав численних прихильників, проте справляв величезний політичний і літературний вплив як у Франції, так і в Іспанії, Італії, Бельгії та Східній Європі. Своєю впливовістю насамперед і найбільшою мірою цей рух завдячує творам Морраса і його газеті «Action franзaise», яка в 1908 році стала виходити щоденно. Найвідомішим твором Морраса стала праця «L’еnque€te sur la monarchie» («Дослідження монархії»), опублікована в 1900 році. Найяскравішими серед численних праць Морраса для осягнення його мислення є «Афінянка» («Athinea», 1901), «Релігійна політика («La politique religiеuse», 1912), «Романтизм і революція» («Romantisme et reґvolution», 1922), «Мої політичні погляди» («Mes ideґes politiques», 1937) і «Самотня Франція» («La seule France», 1941). У 1931 році Морраса обрали до Французької академії і він спробував зіграти роль теоретика режиму Віші. З 1940 до 1944 року він проводив жорстоку антисемітську кампанію і вихваляв расові закони Віші, дуже подібні до нацистського законодавства; він боровся з рухом Опору, голлізмом і намагався зірвати військові операції союзників загалом. Після визволення Франції від фашистів його було засуджено до довічного ув’язнення за співпрацю з ворогом. Відправною точкою філософії Морраса є утвердження нації як головної цінності. Моррас дійшов висновку про те, що для припинення занепаду нації і забезпечення вічності такого гармонійного й унікального утворення, як «божественна Франція», необхідно відкинути всі філософські засади, що лежать в основі республіки і французької революції (включно з теорією природних прав), і замінити їх монархічними принципами. На його думку, таке рішення є необхідним висновком для націоналістичного мислення і це є «інтегральний націоналізм». Націоналізм для Морраса був насамперед естетичною концепцією: він вірив, що Франція – це чудо, рівного якому немає ніде в світі. Крім того, він вважав, що націоналізм має метафізичну сутність і що націю слід розглядати як «мету-в-собі» в абсолютному сенсі. Франція наділена тілом, душею і природною красою. Але богиня може померти: вона вимагає постійного поклоніння. Цей абсолютний націоналізм потребує усунення всього, що послаблює національний організм, а передовсім демократії. Прийняття демократії, вважав він, може означати лише руйнування країни, а тому патріоти вимагають сильного, стабільного, постійного режиму, який не буде виразом примхи мінливої більшості чи корисливих інтересів, – іншими словами, режиму монархічного. Король, слуга нації, уособлює її єдність, суверенність, непорушність. Задля забезпечення виживання нації, говорив він, її потрібно захищати не лише від чужоземних загарбників, але й від внутрішнього ворога. Республіка, вчив він, віддала свій національний католицький спадок «чотирьом конфедеративним кастам – євреям, іноземцям, франкмасонам і протестантам». Лише спадкова монархія могла б визволити націю з цієї неволі і лише вона була б єдиною формою державного правління, яка могла б вирішити соціальне питання, реінтегруючи пролетаріат у національну спільноту. Заради такого примирення пролетаріату з нацією Моррас та його послідовники виступали проти капіталізму і лібералізму, але висловлювалися за корпоративізм і співпрацю з представниками революційного синдикалізму.