Прудон П’єр-Жозеф

(1809-1865) — Французький анархіст. Прудон, син бунтівного невдахи-бондара, виріс у Безансоні. Після того, як через сімейну бідність, він був змушений покинути навчання у місцевій середній школі Безансона, Прудон став друкарем і продовжив свою освіту, читаючи твори, серед яких була і праця Фур’є. У 1839 році разом з товаришами з Безансонської академії він провів рік у Парижі. Попрацювавши деякий час у корабельній компанії в Ліоні, де він знайомиться з місцевими радикальними робітниками текстилі, він повертається до Парижа і залишається там, не враховуючи його вигнання під час Другої імперії, аж до кінця свого життя. Вперше Прудон привернув загальну увагу, вигравши місце у Конституційній Асамблеї як активіст революції 1848 року та як видавець популярної газети, в якій він гостро критикував усіх революційних лідерів. Можливо, найзнаменітишим його вчинком як представника є те, що він проголосував проти конституції, яку асамблея збиралась ухвалити, “просто тому, що це була конституція”. Перед 1848 роком Прудон опублікував декілька неясних книжок, одна з яких – “Що є власність?” – вміщує його знаменитий вислів “Власність – це те, що накрадене”. Але саме в 1850-их роках, коли знеіврений у політиці через поразку революції, він досягає найбільшого як теоретик у своїх двох працях “Загальна ідея революції у ХІХ столітті” (1851) та “Про справедливість в Революції та церкві” (1858), як, взяті разом, схожі на перший систематичний досвід на захист анархізму. Прудон помер у 1865 році, саме тоді, коли він пом’якшував свій анархізм, шукаючи альянсу з робітничим рухом та визнаючи необхідність у мінімальній державі. Головні вклади Прудона до політичної теорії це його справа проти законного уряду та його модель хорошого “мутуалістського” суспільства, в якому суспільна кооперація зберігається без державного примусу. І його критика, і його пропозиція виражають глибоке зацікавлення в суспільній індивідуальності, цю мету він поділяє з іншими анархістами, всі з яких намагаються поєднати найбільшу суспільну єдність з найповнішим саморозвитком. Його аргумент проти законного уряду полягає у визначенні ознак, якими володіє суспільство, і в показі, як ці ознаки заважають індивіду і як вони ламають суспільні зв’язки. Законний уряд характеризується розміщенням керівництва громадським чиновникам, які контролюють поведінку встановлення загальними правилами, нав’язаними погрозами та фізичним покаранням. Прудон фокусує увагу на сконцентрованому керівництві та примусовості такого укладу, але не на загальності правил. Сконцентровуючи керівництво – право розпоряджатись – у малій кількості урядовців, які забезпечують покору фізичною силою, законний уряд не дає звичайним людям діяти на основі їхніх незалежних суджень. Так як основа саморозвитку і суспільної солідарності полягає, за Прудоном, у ментальній незалежності, то ми повинні повністю відкинути законний уряд. Тим не менше Прудон визнає зручність законного уряду для дотримання суспільного порядку. Тому його схема мутуалістського суспільства вміщує узгодження, скомпоновані не лише для того, щоб сприяти суспільній індивідуальності, але й для того, щоб забезпечити мир. Відкидаючи ринок через те, що той експлуативний та примусовий, але перед усім через те, що передбачає законний уряд, Прудон натомість звертається до процесу торгу, як механізма, який організовує хороше суспільство. Що б вони не хотіли, індивіди та групи взаємно ведуть справи безпосередньо один з одним, допоки не дійдуть до прийнятної згоди. Так як люди, які торгуються, вільно використовують і спираються на власні судження, мутуалістське суспільство має бути місцем, де процвітатиме суспільна індивдуальність. Все ж таки Прудон визнає численні вади процесу торгу, що запобігає тому, що він слугуватиме єдиним організаційним механізмом суспільства, яке є і вільним, і безпечним. Його теорія мутуалізму є найбільш вразлива, коли він визначає, як повинен бути відрегульований торг, щоб захистити обіцяні, але невловимі прибутки з нього. Незахищеність – найбільш очевидна загроза для суспільства, побудованого на засадах торгу. Бо таке суспільство не надає захисту групам, некмітливим у торгівельних аспектах, від знищення конкурентами. Для того, щоб захистити усі групи мутуалістського суспільства, Прудон пропонує зробити їх численними, різноманітними, рівновладними та досить самодостатніми, щоб взаємно, але не суттєво залежати одна від одної. В супільстві зі структурою такого типу групи заохочуються радше до проадженя справ, аніж до боротьби за потрібні їм речі, бо, незважаючи на їхню бажання, вони не можуть домінувати над іншою групою. Все ж таки Прудон, замість того, щоб розраховувати на заохочення, що зроблять безпечним мутуалістське суспільство, покладається більше на моральний принцип, який вимагає від усіх груп визнання замінної справедливості, такої, що накладає на кожного учасника торгу обов’язок еквівалентного обміну. Таким чином члени мутуалістського суспільства примушені як обов’язком, так і інтересом діяти вільно, користуючись лише власними судженнями. Зустрівшись з практичною проблемою – як досягнути мутуалізму в ворожому світі – Прудон завагався між неефективними стратегіями, які були співзвучні його цілі і більш плідними стратегіями, які для його цілі були несприйнятні. Спершу він покладався лише на обміркований арґумент. Тоді він по порядку звертався до схеми вільного кредиту, до співпраці з Луї Наполеоном Бонапартом, а після 1863 року до відкликання партизан мутуалізму у … власні зразкові установи. Протягом 1855-1863 років він майже не працює над статтею, задовольняючись тим, що чекає на революцію і складає теоретико-орієнтовані книжки. Дослідники Прудона завжди вважали його суперечливою постаттю. Спершу його вважали революційним подвижником, Маркс висміював його як захисника малобуржуазної (petit bourgeous) приватної власності. Угрупування католициких правовірних, слідом за Шарлем Моррасом, поважало його за захист традиційних цінностей. Траплялось навіть так, що його називали фашистом. Прудона теж різнобічно тлумачили частково через те, що він голосно виражав свої думки у друці, полемічно та дискурсивно пишучи на великий ряд проблем, починаючи від спекуляції на ринку і закінчуючи релігією та мистецтвом. Але коли брати до уваги лише його політичні твори, то очевидним є єдність і послідовність. Його опис та захист суспільства, люди якогом використовують власні судження, щоб досягти самовираження та суспільної єдності, зробив Прудона одним із найпереконливіших представників анархізму.