Сенека Луцій Анней

(бл. 4 р. до н. е. – 65 р. н. е.) — римський філософ і політичний діяч. Сенека народився в Кордові (Іспанія), він був сином місцевого вчителя. Дуже рано він вирушив до Рима і розпочав свою політичну кар’єру – цілком пересічне рішення для нащадка представників вищих прошарків одного з романізованих провінційних міст. Ледь не страчений за часів правління Гая і вигнаний при Клавдії, він таки вижив і став учителем Нерона, який у 54 році н. е. врешті-решт і переміг Клавдія. Ставши головним радником Нерона на початку його володарювання, Сенека поступово втратив його прихильність. У 65 році н. е. його запідозрили в причетності до змови проти Нерона і змусили скоїти самогубство. Сенека написав два відверто політичних твори – сатиру на обожнення Клавдія та трактат про милосердя, а також численні філософські трактати і віршовані драми. Оскільки в сатиричних уривках постійно присутні політичні заклики, твір стає протестом проти свавільного використання влади, хоч його назва «Apocolocyntosіs dіvі Claudі», котру можна перекласти як «Згарбузіння божественного Клавдія», і натякає на те, що це не варто сприймати занадто серйозно. До проблеми здійснення владних повноважень мислитель повертається в трактаті «Про милосердя» («De clementіa»), присвяченому Нерону і написаному тоді, коли Сенека ще був у фаворі. Написання цього твору можна напевно віднести до часу, коли Нерон убив свого зведеного брата Британника. Оцінка цієї праці повинна починатися з того твердження, що милосердя є характерною чеснотою монарха, який має необмежену владу і може здійснювати її на власний розсуд. Сенека, звичайно, намагався прихилити Нерона до милосердя як політичного курсу, проте на здійснення цього курсу можна було хіба що сподіватися. Елементи політичного аналізу спостерігаються і в більш загальних філософських працях Сенеки, хоча вони присвячені насамперед моральним приписам. Він розмірковує над проблемами республіканського та імперського способу правління, рабства і суспільного ладу загалом. Але хоча Сенека вочевидь переймався тогочасними нагальними поточними справами, у своїх дослідженнях він завжди звертався, з одного боку, до моральної характеристики окремого володаря, а з іншого – до морального кодексу окремого політика. Та тут іще немає реальної спроби ввести поведінку індивіда в інституціональні рамки.