Шумпетер Йозеф Алоїз

(1883–1950) — австрійський економіст і соціолог. Уже в 1908 році Шумпетер публікує важливу книгу про природу і зміст економічної теорії («Економічна доктрина та метод»), яка принесла йому славу найздібнішого з-поміж усіх молодих австрійських економістів. Його вчителями були Менгер і Бьом-Баверк. Його кандидатуру було висунуто від Чернівецького університету на посаду професора економіки університету Граца, яку він здобув у 1911 році. У 1912 році вийшла в світ його широко відома «Теорія економічного розвитку». У багатьох пізніших творах Шумпетера, присвячених дослідженню економічних циклів та процесу переростання капіталізму в соціалізм, розвивалися і вдосконалювалися основні ідеї, викладені в цій книзі. Уже на момент її публікації стало зрозуміло, що Шумпетера не можна сприймати лише як економіста. Широта його наукових інтересів дає підстави вважати його також істориком і соціологом. У своєму витлумаченні капіталізму головну роль Шумпетер відводить підприємцю, який застосовує нові чинники виробництва. Він є новатором та рушієм економічних змін і розвитку. Піднесення і занепад капіталізму також зосереджуються довкола шумпетерівського підприємця. Запроваджувані купкою обдарованих осіб нововведення і пов’язані з ними новітні технології, нова продукція та нові ринки започатковують короткострокові і довгострокові цикли економічного життя, в які невдовзі вливаються маси послідовників. Примара конкуренції спричиняється до вливання надмірних інвестицій та надмірного розширення кредитів. У 1932 році Шумпетер стає довічним професором економіки в Гарвардському університеті. Його грунтовна праця «Економічні цикли» вийшла в світ у 1939 році, а в 1942 році він опублікував твір «Капіталізм, соціалізм і демократія», у якому провістив поступовий занепад капіталізму. Цей прогноз грунтувався на тій ідеї, що саме економічні успіхи, а не економічні невдачі капіталізму, спричиняться до його переростання в соціалізм. За Шумпетером, відповідальними за структурні зміни в організації суспільства є не економічні, а соціальні чинники. В осерді капіталістичної економіки, на думку Шумпетера, лежить процес творчого руйнування. Його прояви можна спостерігати в створенні нових ринків, нових методів виробництва, нової продукції та нових типів організації, що безнастанно змінюють економічну структуру зсередини. Конкурентний характер капіталізму більшою мірою визначається процесом творчого руйнування, ніж тим описаним у всіх підручниках типом конкуренції, за якого виняткову роль відіграють ціни. Шумпетер був найвищої думки про динамічний характер і виробничу спроможність капіталізму. Протиставляючи статичний оптимальний розподіл ресурсів в умовах чистої конкуренції динамічній ефективності монополістичних структур (особливо з огляду на їх інноваційну діяльність), він віддавав безсумнівну перевагу монополії та олігополії і зневажливо висловлювався про вільну конкуренцію. Він не був прибічником тої концепції, що зникнення інвестиційних можливостей та уповільнення технічного прогресу мають призвестися до загнивання капіталізму, а насамкінець і до краху. Нинішнє пожвавлення економіки, розширення процесу впровадження нових технологій і виробництва нової продукції (як і загальний дух оптимізму) наводять на думку про те, що тут Шумпетер дійсно мав рацію. Чому ж успіхи капіталізму ведуть до його занепаду? За Шумпетером, капіталізм підриває соціальну структуру, яка його захищає. Ця структура містить залишки феодальної системи і безліч існуючих дрібних фірм та фермерських господарств. Їх зникнення послаблює політичні позиції буржуазії. Усунення соціально-економічної функції підприємця ще більше підриває буржуазію, особливо у великих корпораціях, де процес технологічних змін є рутинною справою, а управління забюрократизоване і зазнає зростаючого впливу з боку державного сектора. Понад те, капіталізм породжує армію критично налаштованих і занепалих духом інтелектуалів, які своїм негативним ставленням сприяють подальшому занепаду капіталізму і допомагають створити атмосферу, за якої приватна власність і буржуазні цінності стають предметом повсякденних нападок журналістів і політологів. Згадуючи загальну політичну атмосферу 1960—1970-х років, важко не погодтися з тим, що в описі Шумпетера таки була частка істини. Проте з огляду на технічні можливості, здавалося б, для діяльності шумпетерівського підприємця відкривається значно більший простір, особливо в операціях меншого, ніж це передбачав сам Шумпетер, масштабу. До того ж як альтернатива капіталізму соціалізм виглядає дедалі менш привабливим. Одним із найважливіших нововведень Шумпетера як соціолога стало розрізнення політичного і методологічного індивідуалізму. Зокрема поняття методологічного індивідуалізму видається визначальним для аналізу соціальних явищ поза сферою дії ринкового механізму. Як метод аналізу методологічний індивідуалізм радить починати з індивіда для того, щоб зрозуміти, наприклад, перебіг політичного процесу і поведінку груп. У цьому сенсі соціальна думка Шумпетера протистоїть положенням Маркса, сформульованим на основі класової боротьби. Прямим застосуванням методологічного індивідуалізму є сучасна теорія соціального вибору, яка звертається до тенденції до максимізації особистого добробуту політиків і бюрократів для опису їх публічної поведінки як складової державного устрою. З цими розробками тісно пов’язана економічна теорія демократії, провісником якої став Шумпетер. На його переконання, демократичний метод є таким інституціональним засобом прийняття політичних рішень, за якого індивіди здобувають право на прийняття рішень шляхом конкурентної боротьби за голоси виборців. Іншими словами, Шумпетер висуває ідею про те, що демократія є різновидом горизонтального координування державного сектора, який можна порівняти з роллю ринкового механізму в приватному секторі економіки. Він розглядає політичний процес як процес ринковий, у якому виборці є замовниками, а політики і бюрократи – постачальниками. Ця ідея виявилася дуже плідною як у теорії, так і на практиці, і довершила славу Шумпетера як соціального та економічного мислителя, чиє значення залишається незмінним.