Юм

Юм Девід(1711–1776) — Шотландський філософ та історик. Юм був другою дитиною в родині дрібного шотландського землевласника. Освіту він отримав в Единбурзькому університеті. Вивчаючи право, Юм почав цікавитися філософією і під час перебування у Франції написав свою першу і найвагомішу філософську працю «Трактат про природу людини» (1739—1740). На його превелике розчарування, книга не мала успіху ані з фінансової точки зору, ані у критиків. Тоді Юм став писати нариси на різноманітні теми – філософські, політичні, філологічні – в більш легкому і доступному стилі. Так з’являються «Моральні і політичні нариси» (1742) і «Політичні бесіди» (1752). Тоді ж він спробував викласти наукову філософію «Трактату…» в більш прийнятній формі, і в результаті написав «Дослідження про людський розум», видане в 1748 році під іншою назвою, і «Дослідження про моральні принципи» (1751). Клерикальна опозиція не дала Юму змоги обійняти постійну академічну посаду, але в 1751 році він був призначений хранителем единбурзької юридичної бібліотеки, що дало йому змогу працювати над своєю авторитетною «Історією Англії», яка була опублікована у восьми томах у 1754—1761 роках. Пізніше він працював у публічних закладах Парижа та Лондона, а по тому повернувся до Единбурга, збираючись прожити там свої останні роки в товаристві своїх друзів, таких як Адам Сміт та Джон Гоум. Його «Діалоги про природну релігію», написані раніше, але заборонені, були опубліковані вже після його смерті, у 1779 році. Філософія Юма починається з емпіричного твердження про те, що дійсні знання в остаточному підсумку мають виходити з чуттєвого досвіду. Але тоді як його попередники та послідовники цієї традиції намагалися підвести раціональний підмурівок під більшість наших усталених думок (тобто уявлень про матеріальний світ), Юм робив скептичний висновок про те, що більшість наших уявлень включно із сумнозвісною ідеєю причинності, не мають такого підмурівку. Натомість їх слід пояснювати з огляду на психологію як наслідки ментальних процесів нераціонального (проте практично нездоланного) характеру. Особливо багато уваги він приділяв ролі, що її відіграє в процесі породження думок уява, якою керують усталені асоціації. Так само і в етиці Юм намагався дискредитувати панівну точку зору стосовно того, що моральні судження можуть мати раціональну основу. Моральні цінності залежать від пережитих нами почуттів особливого роду, які виникають при спогляданні інших людей та їхньої діяльності, почуттів, породжених симпатією до певних явищ, що хвилюють людину. Підсумком філософських пошуків Юма стала поміркована форма скептицизму. Людський розум безсилий спородити такі уявлення, які були б життєво необхідними для повсякденного життя. Однак такі безперервні природні процеси, як процес мислення та відчуття, унеможливлюють зникнення уявлень – це триває хіба що одну мить. Понад те, стандартність людського мислення означає, що людські уявлення тяжіють до одностайності у відповідях і на емпіричні, і на моральні питання, і це створює принаймні видимість об’єктивності. Філософи можуть розрізняти більш і менш адекватні уявлення, але й досі не в змозі показати, що будь-яке з них є раціональним у строгому сенсі. Висновком цієї доктрини для політичної думки було те, що слід відкинути уявлення з раціональним підгрунтям, такі як традиційна концепція природного права або суспільного договору. Натомість соціальні і політичні інституції слід розуміти як знаряддя, створені у відповідь на нагальні потреби людського буття. За Юмом, люди є створіннями з обмеженою доброзичливістю, що живуть у середовищі, у якому добро навряд чи збігається з їхніми бажаннями. Хоча за своєю природою людина є суспільною істотою, вона турбується насамперед про себе, свою родину та друзів і тому вступає в протиборство з чужинцями за доступ до ресурсів. Задля забезпечення миру в суспільстві більш чи менш спонтанно виникли конвенційні закони, що забезпечують стабільність володіння власністю і дотримання угод. Юм назвав їх «законами справедливості». Їх існування – в інтересах усіх, хоча в своїх деталях угода залежить від загальних властивостей уяви, яка встановлює зв’язок, наприклад, між людиною і певним матеріальним благом. Отже, справедливість і власність є штучними встановленнями, оскільки вони залежать від певної домовленості, але водночас вони виростають із самої людської природи. Влада є обов’язковою, оскільки люди часто бувають надто короткозорими для того, щоб усвідомити, що їхні інтереси задовольняються якнайповніше за умови суворого дотримання законів справедливості. Влада створюється не шляхом прийняття виваженого рішення, а швидше завдяки усвідомленню людьми того, що їм вигідно підтримувати верховну владу, яка б дієво запроваджувала закони в життя, – наприклад, військового головнокомандувача (таким чином, суспільний договір, змальований Гоббсом, Локком та іншими, був і неправдоподібним в історичному плані, і непотрібним для обгрунтування васальної залежності у філософському плані). З приводу того, хто має бути наділений владними повноваженнями в усталеному державному ладі, Юм знову поклався на уяву як на джерело конвенційних законів. Юмова теорія суспільного ладу від початку була теорією функцій державця; він менше переймався тим, хто має моральне право правити, ніж тим, хто зміг би правити справедливо і спромігся б здобути прихильність народу. Одного разу він написав так: «Усі форми правління починаючи від французької монархії і закінчуючи найвільнішою демократією швейцарських кантонів я вважаю однаково законними, якщо вони встановлені традиціями й авторитетом» («New letters», р. 81). Це не означає, що він не мав своїх уподобань стосовно певної форми правління; скоріше він гадав, що жодну форму в її чистому вигляді не можна захищати виходячи з якогось абстрактного принципу, а слід брати до уваги конкретні обставини. Уподобання Юма окреслюються більш чітко в «Історії Англії», де він описує поступове формування «постійної» форми правління починаючи від «варварства» англосаксонських і норманських часів – влади, що діє відповідно до загальних і єдиних законів. Така форма правління і була найбільш привабливою для нього. Юм був дуже обережним у вирішенні питання про те, чи краща монархія на французький лад за «вільний», тобто мішаний, устрій Англії. У своїх творах він досліджував наслідки обох систем: вільна форма правління заохочує торгівлю, але схиляє до укладання оборудок та ухилення від свого громадянського обов’язку; вільна форма правління дає своїм суб’єктам більше свободи, але водночас перед державцями постає більша небезпека втратити свої владні повноваження і таке інше. Там, де існує постійна форма правління будь-якого типу, вибір суспільного устрою зроблено остаточно, отже, перевагу слід віддати чинній формі правління – такою була головна думка Юма з цього приводу. Іноді на нього вішали ярлик торі, але єдиною підставою для цього є той факт, що Юм критикував догми вігів, такі як вихідний договір, й у своїй «Історії» створив відносно привабливий образ ранніх Стюартів. До речі, він свідомо уникав міжпартійних суперечок, відстоюючи поміркованість у всьому і намагаючись переконати і торі, і вігів облишити історичні догми, які майже не мали стосунку до тогочасного політичного устрою. Зокрема він хотів вилікувати своїх земляків-шотландців від їхніх рудиментарних якобитських схильностей. Як ми вже бачили, його політичні уподобання були вкрай консервативними, але це був консерватизм, породжуваний скоріше скептицизмом, аніж не абстрактним принципом. Він захищав олігархічну політичну систему, установлену в Англії не тому, що та втілювала в життя божественну мету чи була санкціонована укладеним колись договором, а тому, що вона була доволі ефективною і здобула прихильність народу, тож доводи раціоналістів на користь змін можна було спростувати у філософському плані. Юм написав чимало розвідок на економічні теми, деякі з них провіщали ті ідеї, які пізніше були більш повно розвинуті Адамом Смітом та класичними економістами. Він схвалював зростання торгівлі й обстоював політику, спрямовану на розвиток вільної торгівлі та скасування монополій, яка сприяла цьому. Однак його не варто вважати прихильником невтримного розвитку капіталізму, оскільки він жив у суспільстві, де панівним і в соціальному, і в політичному смислі все ще залишався інтерес до землі, і він сприймав цей стан справ байдуже. Він прагнув до суспільства, у якому б гармонійно співіснували землеробство та торгівля, де комерційна діяльність забезпечувала б динамізм та економічне зростання, земля – соціальну стабільність та виваженість управління. Чесноти, перед якими він схилявся, – це були не «протестантські» чесноти, такі як працелюбність, аскетизм, самодисципліна і таке інше, а швидше такі риси, як гарні манери, постійність у дружбі, гідність, дотепність та красномовство – якості, які б забезпечили людині гідне місце в динамічному, але переважно аристократичному суспільстві часів Юма. Напученням Юма майбутній політичній думці стала теорія, вибудувана на цілковито світських засадах, згідно з якою про соціальні та політичні інституції слід судити за результатами їхньої діяльності та їх відповідністю «природним» людським підходам і почуттям. Бентам казав, що, читаючи «Трактат...», він «відчув, що з очей спала полуда». Але справжні послідовники Юма були меншою мірою раціоналістами-утилітаристами, ніж дослідники, що вивчали людську природу й історичний розвиток суспільства, як Адам Сміт та його однодумці доби шотландського Просвітництва.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Юм — Юм прізвище * Жіночі прізвища цього типу як в однині, так і в множині не змінюються. Орфографічний словник української мови
  2. юм — Їм Словник застарілих та маловживаних слів