бюрократія

Цей термін може мати дуже багато різноманітних значень. Він може означати систему управління, здійснюваного досвідченими фахівцями на довгостроковій основі згідно з установленими правилами. Він може означати і систему управління, в якій керівні посади в органах виконавчої влади обіймають професійні управлінці, а не обрані представники. Так може називатися і корпус професійних управлінців як специфічної соціальної групи або ж, набуваючи негативного забарвлення, цей термін може вживатися й у зв’язку з певними особливими хибами такого управління: «тяганиною», невідповідальністю, зволіканням тощо. Друге з перерахованих значень найбільшого поширення набуло в мислителів дев’ятнадцятого століття, які протиставляли бюрократію («правління бюро, комітету») системам представницького врядування. Установленням першого значення як еталонного соціологія двадцятого століття завдячує Максові Веберу. Він зазначав, що правління професійних експертів дедалі більше переважає в політичних системах будь-якого типу і, звісно ж, у всіх організаціях, які виконують складні і широкомасштабні адміністративні завдання: на підприємствах, у професійних спілках, політичних партіях тощо. Він визначив бюрократію як систему управління, що має такі характерні риси: ієрархія (кожен службовець має чітко окреслене коло повноважень і є відповідальним перед вищою посадовою особою); безособовість (робота виконується згідно з установленими правилами, без свавілля і фаворитизму, щодо кожної дії робиться письмовий запис); безперервність (служба забезпечує оплату за повний робочий день, гарантує тривалий термін перебування на посаді і перспективу поступового підвищення); компетентність (службовців відбирають з огляду на їхні відповідні якості, їх навчають виконанню певних функцій, а доступ до інформації тримається під контролем). Усі ці характерні риси, взяті разом, як стверджував Вебер, підвищують до максимуму ефективність роботи управлінців і роблять бюрократію неуникним явищем для індустріальних суспільств. Хоча не кожен погодиться з висновками Вебера, його визначення бюрократії відзначається надзвичайною ясністю, і найбільш послідовні мислителі приймають його за відправну точку в дослідженні проблем, що виникають у зв’язку з бюрократією. Ці проблеми доцільно окреслювати з огляду на їх дисциплінарний аспект. Для теорії управління й організації центральним є питання стосовно того, чи насправді ті характеристики бюрократії, що їх Вебер визначав як сутнісні, підвищують ефективність роботи адміністрації. Жорстка ієрархія здатна гальмувати передачу ідей та інформації нагору; звичка до дотримання правил може посилювати негнучкість; тривале перебування на привілейованій посаді може виплекати консервативні погляди. Далі, вивчення чинних систем управління дозволяє припустити, що вони діють через мережу особистих стосунків і це скоріше сприяє успішному вирішенню справи, ніж заважає йому. Загалом залишається під питанням, чи є прийнятною для всіх організацій (як виробничих, так і владних) і для будь-яких умов (як сталих, так і швидкоплинних) єдина модель управління і чи охоплює це єдине поняття ефективності найрізноманітніші цілі сучасних організацій. Наприклад, економічному підприємcтву, чия діяльність оцінюється тільки за найзагальнішим критерієм рентабельності, притаманний широкий простір для індивідуальної свободи дій. З іншого боку, державна система соціального забезпечення, яка несе перед громадськістю відповідальність за однакову турботу про всіх громадян, має керуватися значно жорсткішими правилами і давати своїм представникам мінімальний простір для дій на власний розсуд. Соціологічна теорія цікавиться бюрократією як соціальною категорією, представником нового середнього класу, відмінного водночас і від капіталістів, і від трудівників. Її можновладність і привілейованість у суспільстві грунтується на володінні рідкісними навичками й кваліфікацією, а також на її впливовому місці в ієрархії організації. Існує неузгодженість щодо відносин між цією групою і власне капіталістами. Теоретики «управлінських революцій» стверджують, що в розвинених індустріальних суспільствах знання й організація поступово витісняють капіталістів як провідну суспільну силу і що існує відповідна конвергенція між соціальними структурами Заходу і Сходу незважаючи на різницю у формах економічної власності. Супротивники цього твердження закидають, що в західних суспільствах бюрократія в державному управлінні й економіці рівняється на все ще панівну владу капіталу або через особисті зв’язки й інтереси, соціальні функції, або ж через своє структурне призначення. Однак усі згодні з тим, що в суспільствах радянського типу бюрократія стає провідною суспільною силою, хоча питання щодо того, є бюрократія класом чи лише суспільним прошарком, поки що залишається дискусійним. Проти першого твердження свідчать обмеження на особисте володіння чиновників, а також на передання привілеїв їхнім нащадкам. Проти другого – колективні монополії чиновників, які через централізовані партійні структури розпоряджаються процесом виробництва і розподілу додаткового продукту. Дискусія має на меті не концептуальне визначення поняття класу, а суто практичне окреслення тих політичних процесів, що вимагають усунення бюрократії з її панівних позицій у суспільстві. У сфері політичної економії класична економічна теорія постулює фундаментальну розбіжність між бюрократичними і ринковими принципами. Ринок є сферою змагання, динамізму і вільного вибору, тоді як бюрократія уособлює монополізм, стагнацію і примус. З цієї точки зору, суспільство буде динамічним рівно настільки, наскільки виробництво в ньому дотримується ринкових принципів за обов’язкового (одначе зведеного до мінімуму) функціонування бюрократії в системі соціального забезпечення. Натомість марксисти вважають надмірне зростання бюрократії при капіталізмі наслідком самої ринкової економіки: його спадкова схильність до монопольності і створення ситуації незахищеності та обмежень має бути вилікувана за допомогою всеохопного нагляду з боку держави, тоді як наявний класовий конфлікт можна приборкати лише за допомогою розгалуженого апарату примусу. З марксистської точки зору, такі характеристики бюрократії, як ієрархічність, закритість та соціальна привілейованість, випливають з її класово-примусової функції незалежно від того, у якому суспільстві – капіталістичному чи некапіталистичному – відбувається стимульований державою процес первинного нагромадження. Марксисти не схильні вдаватися в деталі щодо того, яка альтернативна форма врядування могла б замінити бюрократію в розвиненому соціалістичному суспільстві. У рамках політичної теорії головною дискусійною проблемою є та загроза, що її становить бюрократія для демократичних принципів відкритого і відповідального управління. Її контроль над офіційною інформацією і її стабільність дають управлінцям змогу усувати політиків, які мали б визначати політичний курс, або ж маніпулювати ними. Теорії демократії можна розрізняти за запропонованими ними стратегіями вирішення проблеми бюрократичної влади. Теоретики, зорієнтовані на еліту, наголошують на значенні політичного лідерства і вимагають ужиття заходів, спрямованих на забезпечення політичного контролю за бюрократією, таких як політичне призначення вищих державних службовців чи створення інституту політичних радників при міністрах. Теоретики відкритого уряду наполягають на запровадженні відкритого доступу до урядових документів на противагу тому, що міністри, так само як і управлінці, очевидно зацікавлені в секретності. Більшість теоретиків демократії участі, виходячи з того, що політичний курс не можна відокремлювати від способу його реалізації, виступають на користь залучення до перевірки діяльності місцевих органів управління та впливу на них народних мас. Ці позиції не суперечать одна одній. Усі теоретики припускають, що вимоги демократичної системи управління не можуть прямо виходити із загальної моделі бюрократії. На завершення скажемо, що починаючи від часів Вебера більшість мислителів визнають необхідність внесення в його схематичну модель бюрократії певних змін залежно від обставин, у яких функціонує та чи інша система управління, і від намірів, якими вона керується. Однак існує небезпека перебільшити неповноцінність бюрократії, звинувативши її у хворобах, симптомом яких вона є настільки ж, наскільки і їх причиною. І наявність постійного фаворитизму, сваволі та непередбачуваності в управлінні вказує на те, що суспільство може страждати і від занизького рівня бюрократизації (у власне веберівському значенні – обмеженої правилами безособистісного управління), так само як і від надмірного. Бюрократія – явище радше амбівалентне, ніж поспіль негативне.

Джерело: Енциклопедія політичної думки на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бюрократія — бюрокра́тія іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. бюрократія — 1. Система управління, в якій вирішальну роль відіграє бюрократичний апарат. 2. По М. Веберу – тип ідеальної раціональної організації, який характеризують: ефективність адміністративних дій... Словник із соціальної роботи
  3. бюрократія — [б'урократ'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  4. бюрократія — -ї, ж. 1》 Те саме, що бюрократизм 2). 2》 збірн. Бюрократи (у 2 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. бюрократія — Урядовецтво Словник чужослів Павло Штепа
  6. бюрократія — БЮРОКРА́ТІЯ, ї, ж. 1. Система державних інститутів і посад, а також професійно зайняті управлінською діяльністю особи, яким притаманні властивості бюрократизму (у 2 знач.). Словник української мови у 20 томах
  7. бюрократія — (англ. bureaucracy) тип організації, для якої характерні спеціалізований розподіл праці, чітка управлінська ієрархія, правила і стандарти, показники оцінки роботи, принципи найму, що ґрунтуються на компетенції працівника. Економічний словник
  8. бюрократія — бюрокра́тія (франц. bureaucratie, букв. – панування канцелярії, від bureau – бюро, канцелярія і грец. κράτος – влада) в класово антагоністичних країнах привілейована і відірвана від народу каста вищих урядовців, що служить пануючому експлуататорському класу. Словник іншомовних слів Мельничука
  9. бюрократія — Ієрархічна, регульована правилами організація, яка спирається на визначені угодою стосунки між керівниками та підлеглими, з постійним оплачуваним персоналом; зростання формалізму в діях урядів. Універсальний словник-енциклопедія
  10. бюрократія — Бюрокра́ті́я, -ті́ї, -ті́єю Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. бюрократія — БЮРОКРА́ТІЯ, ї, ж. 1. Те саме, що бюрократи́зм 2. 2. збірн. Бюрократи (в 2 знач.). Російська буржуазія тисячами економічних ниток зв’язана і з старим помісним землеволодінням, і з старою бюрократією (Ленін, 17, 1949, 473); Та вона ж з бюрократії.. Словник української мови в 11 томах
  12. бюрократія — рос. бюрократия (фр. bureaucratie, букв. — панування канцелярії, від bureau — бюро, канцелярія, і грец. kratos — влада) — панування канцеляристів, бюрократії, чиновництва, формалістів у системі управління державою, підприємствами, установами. Eкономічна енциклопедія