експлуатація

Поняття «експлуатація» може вживатись у нейтральному («експлуатація мінеральних ресурсів Північного моря») і в негативному значенні («експлуатація чорношкірого населення Південної Африки»). У політичній думці воно майже завжди вживається в негативному сенсі: «експлуатувати когось» означає «несправедливо кимсь розпоряджатися». Поняття це в першу чергу асоціюється з працями Маркса, хоча воно може вживатися і немарксистами для немарксистських цілей. «Теорія експлуатації» в найширшому її розумінні – це дослідження того, як людина або група людей експлуатує іншу людину або групу людей, отримуючи від неї (них) товари і послуги, на які експлуататор не має відповідного права. Таким чином, майже не розраховуючи на справедливість, раби потерпають від експлуатації через те, що їхні власники відбирають плоди їхньої праці, не повертаючи належної їм частки. Однак у рамках більшості політичних теорій поняття експлуатації не потребує і не отримує якогось словесного роз’яснення, оскільки все сказане про це виходить прямо з концепції справедливості незалежно від того, присутня вона в цих теоріях експліцитно чи імпліцитно. Таким чином, Томас Пейн розглядав старий режим як експлуататорський, вважаючи, що право земельної аристократії на власність спирається на силу примусу, підкріплену марновірством, і що ті, хто монополізував земельну власність, експлуатують тих, хто обробляє цю землю, забираючи в них все, що тільки можна забрати. Марксова теорія експлуатації дуже цікава, оскільки її автор заявляв, що він не турбується про справедливість, й оскільки вона є невід’ємною складовою його теорії прибутку при капіталізмі. Теорія експлуатації, сказати б, – інший бік теорії додаткової вартості. Маркс, як і його попередники, гадав, що розв’язання проблеми капіталістичного прибутку криється в трудовій теорії вартості. В умовах вільної конкуренції капіталіст купує всі свої ресурси за їх повну вартість, тож і продати їх може не вище їх повної вартості; отже, залишається загадкою, яким чином поєднання всіх ресурсів може підвищувати вартість продукту. За допомогою якої алхімії створюється прибуток? Немає сенсу говорити про те, що джерелом вартості є поєднувальні зусилля капіталіста, оскільки це перетворило б його на здобувача платні, яким він очевидячки не є, оскільки рівень його прибутків залежить від кількості капіталу, котрий він використовує, а не від тих зусиль, що їх він докладає до своєї справи. Відповіді на кшталт припущень Дж. С. Мілля стосовно того, що прибуток – це винагорода капіталісту за його «стриманість», які пізніше перетворилися на «вичікувальну» концепцію інтересу і прибутку, були відкинуті як такі, що не заслуговують на увагу. Було цілком очевидно, що капіталісти ні від чого не утримуються, і якщо «капітал» означає капітальні ресурси і тому подібне, то зрозуміло, що альтернативи споживанню й інвестуванню в будь-якому разі не існує. Маркс дійшов висновку, що його попередники не розуміли того, що капіталіст купує не працю робітника, а його робочу силу – його здатність працювати на період дії угоди. Робочу силу купують і продають за повну вартість, власне, за платню, достатню для прожитку, що відображає кількість праці, необхідної для відновлення сил робітника. Однак те, що отримує капіталіст, – це конкретна праця робітника, і таким чином він отримує вартість, що була створена додатково конкретною працею. Прибуток – це різниця між тим, скільки було витрачено на відновлення сил робітника, і тим, що було додано його зусиллями. Рівень експлуатації робітника визначається співвідношенням між надвартістю, або додатковою вартістю, і вартістю робочої сили. Було написано багато робіт про погляди Маркса на несправедливість експлуатації. Здається, стало зрозумілим, що Маркс був сповнений бажання довести, що різниця між «примусовою працею» кріпака чи раба і працею, виконуваною «вільним трудівником» при капіталізмі, як на цьому наполягали прибічники капіталізму, є примарною. Феодал, експлуатуючи своїх кріпаків, отримував безкоштовну працю, і так само експлуатує своїх робітників капіталіст. Важко сказати, чи було це несправедливим з погляду Маркса. Він наголошував на тому, що капіталіст має «повне право» на придбану ним робочу силу; він також називав утопістами всіх тих соціалістів, які скаржилися на несправедливість капіталізму. Він часто говорив про те, що жодна епоха не в змозі досягти рівня справедливості, вищого за той, що його дозволяють виробничі відносини. Тож важко зрозуміти, чому ж Маркс наполягав на тому, щоб робітник займався примусовою працею, плоди якої в нього крадуть, якщо він бажав протестувати проти її несправедливості. Вірогідно, пояснити ці складнощі можна тим, що Маркс розглядав комунізм як суспільство по той бік права і справедливості і побоювався підтримувати тих, хто, як він гадав, прагнув до химери справедливого капіталістичного суспільства.