масове суспільство

Наразі цей термін здебільшого вживають для означення типу суспільства, яке є воднораз великим за кількістю населення і доволі розпливчастим та аморфним за своєю соціальною структурою, економікою, державним устроєм. В ідеальному масовому суспільстві буяє невтримний індивідуалізм у царині моралі, поведінка споживача просякнута гедонізмом, а родина, громада, церква, школа пронизані загальною розбещеністю. До того ж за стереотипними уявленнями про масове суспільство, пов’язаними з іменами Шпенглера, Ханни Арендт та багатьох інших учених останньої половини минулого століття, маси розглядаються як поживний грунт для деспотизму. Через неорганізованість масового суспільства, його радше атомізовану, ніж органічну природу, його вважають не тільки сприятливим для зміцнення централізованої влади – частково через притаманний йому пошук політичної єдності, – але й ідеальним суспільством для досягнення цілей і задоволення бажань тоталітарних лідерів, які тому й заохочують його розвиток. Загалом масове суспільство розглядають як надзвичайно вірогідний результат поступу індустріалізації та демократії. Ідея масового суспільства спершу постала як вияв занепокоєння, спричиненого французькою революцією і промисловим переворотом. На думку таких мислителів, як Берк, Бональд, Гегель, Кольридж, Токвіль, обидві революції принесли із собою розмивання і руйнацію усталених зв’язків королівства, касти, церкви, гільдії і міста та села. Авторитетна праця Берка «Роздуми про французьку революцію» присвячена переважно проблемі розпаду традицій під впливом нової революційної всенародної влади і поступового формування маси, тобто «асоціального, антигромадянського, позбавленого зв’язків хаосу елементарних принципів» (р. 195). Консервативна думка і деякі ліберальні течії Європи мають майже такі ж уявлення про маси і той тип влади, який створив їх, що й Берк. Осердям побоювань традиціоналістів з приводу збереження суспільного ладу стала промислова революція, що особливо гостро відчувається в творах французьких і німецьких консерваторів; однак не варто оминати і таких англійських мислителів, як Кольридж, Сауті та Метью Арнольд, які вважали «комерціалізацію», «механіцизм» і «філістерство» економічної революції вкрай руйнівними для розвою і поширення справжньої культури. Токвіль вважав, що становлення мануфактурної промисловості сприятиме розвитку класової боротьби та ліквідації старих спільнот. Протягом XIX століття подибуємо вражаючі прояви страху чи настороженості стосовно настання «епохи мас». Токвіль, К’єркегор, Буркгардт і Ніцше є одними з тих, хто викладав специфічне обгрунтування такої настороженості. Вони розглядали таку епоху як майже прямий здобуток демократії з її звеличенням більшості та секуляризмом, з її роз’їданням сакральності, одностайністю поглядів, з її індивідуалізмом та розмежуванням спільноти і повсюдним поширенням того явища, що його Тьонніс називав Gesellschaft (суспільство), а Макс Вебер – «раціоналізацією». Остаточним і найголовнішим результатом, як погоджуються усі філософи, що міркували про масове суспільство, стане утвердження нової, безпрецедентної форми абсолютної влади: влади, що воднораз є і наслідком розвитку масового суспільства, і єдиним засобом управління ним. У XX столітті концепція масового суспільства отримала широке розповсюдження. Шпенглер, який творив напередодні Першої світової війни, вбачав майбутнє західного суспільства у масах і цезаризмі. Іспанський філософ Ортега-і-Гассет опублікував у 1929 році книгу «Повстання мас», у якій описав не тільки масове суспільство, але й «масову людину» – людське створіння, породжене культурним розпадом та суспільним атомізмом і призначене на пожертву тоталітарним деспотам. Пітер Друкер, Герман Раушнінг та Еміль Ледерер були найпершими, хто побачив у масовому суспільстві зародок тоталітаризму; опісля Другої світової війни ця позиція отримала своє висвітлення в монументальному дослідженні Ханни Арендт, присвяченому російському і німецькому тоталітаризму. Хоч у сучасних дослідженнях концепція «масового суспільства» широко розповсюджена, вона має і своїх критиків, таких як Едвард Шилз, Джойс Кері та Деніел Белл. Вони вороже ставляться не стільки до самої цієї ідеї, скільки до зловживання нею стосовно сучасного демократично налаштованого та індустріалізованого народонаселення. Вони вважають, що органічна структура попереднього домасового суспільства перебільшується і що не варто чіпляти негативні ярлики «масове суспільство», «масова культура», «епоха мас» з огляду на більшу свободу, мобільність і відкритість сучасної демократично-індустріальної доби. Хоча для такої критики існують підстави, проте термін «масове суспільство», мабуть, так і не позбудеться свого відразливого забарвлення.