патріархалізм

В історичному плані теорія чи доктрина, згідно з якою політичні владні повноваження є наслідком або похідними від управління домашнім господарством (або ж їх можна визначити на цій основі). Патріархальна доктрина з її зосередженням на повноваженнях і правах батька/чоловіка, що сприймалися як сильні особи, і наголосом на «природному» існуванні владних повноважень, традиційно була абсолютистською. Вона пов’язана передусім з англійським роялістом середини сімнадцятого століття сером Робертом Філмером і його книгою «Patriarcha» (не видавалася до 1680 і була піддана критиці Локком у його «Двох трактатах...»). Певні прояви патріархальної доктрини можна віднайти в історії західної політичної думки, особливо у вигляді майже антропологічних оцінок розвитку політичної організації від первинного природного родинного об’єднання. У добу Реформації протестанти вдавалися до заповіді «Шануй свого батька та матір свою» (2 М, 20:12), обгрунтовуючи й обстоюючи обов’язок підкорятися всім вищим за себе, включаючи панів, учителів, міністрів і чиновників. Ця доктрина завжди входила до катехізису і допомагала передати образ світу, в якому домашнє господарство, економіка і держава співіснують у гармонії. Широке розповсюдження в Англії доби Стюартів спрямованої на захист священного права абсолютизму родинної, або патріархальної концепції походження світського суспільства на противагу концепціям природного стану позначило виникнення патріархалізму як очевидної теорії політичного обов’язку; ця теорія була зрештою спростована завдяки нападкам Локка та інших мислителів, хоч антропологічна доктрина і традиційна структура домашнього господарства виявилися несприйнятливими до цієї критики. Сучасні соціальні критики використовують поняття «патріархальність» для означення домашнього господарства, хазяїном якого є чоловік, а також для означення несправедливих і репресивних засобів та інституцій суспільства загалом. Спірним залишається питання про те, чи можна ліквідувати таку практику раніше, ніж зміниться саме домашнє господарство.