дорікати

Значення в інших словниках

1. дорікати — доріка́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
2. дорікати — Корити, гризти, ДОКОРЯТИ, картати, вичитувати, бештати, пробирати, жм. вибивати очі, випікати очі чим, цвікати <�в очі>; (перелічуючи прогріхи) виказувати, виговорювати. Словник синонімів Караванського
3. дорікати — -аю, -аєш, недок., доректи, -ечу, -ечеш; мин. ч. дорік, дорекла, дорекло; док., неперех., кому, розм., рідко перех. і без додатка. 1》 Виражати своє невдоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь. 2》 чим. Ставити що-небудь у докір комусь. Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дорікати — I бештати, виговорювати, виказувати, вимовляти, вичитувати, відчитувати, ганити, гризти, дозоляти, докоряти, журити, завзятися (на кого), заїдати, золити, зудіти, картати, корити, лаяти, накидатися, нападатися, напосідатися, пиляти, під'їдати... Словник синонімів Вусика
5. дорікати — ДОКОРЯ́ТИ кому, розм. кого (виражати своє незадоволення комусь з певного приводу, звинувачувати когось у чомусь), ДОРІКА́ТИ, ЗАКИДА́ТИ кому що, КОРИ́ТИ кого, КАРТА́ТИ кого, ГА́НИТИ кого, ВИГОВО́РЮВАТИ кому, ВІДЧИ́ТУВАТИ кого, ВИЧИ́ТУВАТИ... Словник синонімів української мови
6. дорікати — Доріка́ти, -ка́ю, -ка́єш кому; див. доректи́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. дорікати — ДОРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ДОРЕКТИ́, ечу́, ече́ш; мин. ч. дорі́к, дорекла́, ло́; док., неперех., кому, розм., рідко перех. і без додатка. 1. Виражати своє незадоволення з приводу чого-небудь, звинувачувати когось у чому-небудь. Словник української мови в 11 томах
8. дорікати — Дорікати, -каю, -єш, одн. в. дорікнути, -ну, -неш сов. в. дорікти, -речу, -чеш, гл. Укорять, укорить, упрекать, упрекнуть. З світу Божого жене, дорікає, що я батькова дочка. МВ. І. 123. Дорік парубок гірко. Федьк. Мені за вас люде дорікають. Мнж. 104. Словник української мови Грінченка