1. Приповідки або українсько-народня філософія

кивати

Кива головою, мов сухий опеньок.

Весь час киває головою.

Кива головою, як кобила в Спасівку.

Невідомо навіщо киває головою.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кивати — Рухати, торкатися [V] Словник з творів Івана Франка
  2. кивати — кива́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. кивати — (головою) хитати, п. ф. кив; (рукою, гіллям тощо) махати. Словник синонімів Караванського
  4. кивати — -аю, -аєш, недок. 1》 неперех. Нахиляти голову на знак вітання, згоди тощо. || Хитати головою, махати рукою або рухати пальцем, подаючи який-небудь знак. Кивати п'ятами — а) швидко тікати; б) блукати, вештатися. 2》 неперех. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. кивати — (головою) див. качати Словник чужослів Павло Штепа
  6. кивати — КИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. чим і без дод. Нахиляти голову на знак вітання, згоди і т. ін. На тлі синього моря пропливає корона золотого волосся. Морські очі встромлені в мене, і біле обличчя привітно киває (М. Словник української мови у 20 томах
  7. кивати — ки́вати (кі́вати) вул. дурити, обманювати (ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
  8. кивати — кива́ти голово́ю на кого. Засуджувати чию-небудь поведінку, не схвалювати чиїхось вчинків. І громада тебе (нечесну) осудила, Підняла, мов ледащо, на сміх. І регочеться, пальцями тиче, Головою на тебе кива (І. Манжура). покива́ти голово́ю (про багатьох). Фразеологічний словник української мови
  9. кивати — КРА́СТИ (непомітно брати чуже; займатися злодійством), СКРАДА́ТИ, ТЯГТИ́ (ТЯГНУ́ТИ) розм., ЦУ́ПИТИ розм., ПІДЦУ́ПЛЮВАТИ розм., ПІДЦА́ПУВАТИ розм., ХАПА́ТИ розм., КИВА́ТИ діал.; ВИКРАДА́ТИ (забирати потай звідкись); ЗЛОДІЮВА́ТИ розм., ЗЛОДІЯ́ЧИТИ розм. Словник синонімів української мови
  10. кивати — Кива́ти, -ва́ю, -ва́єш, -ва́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. кивати — КИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок. 1. неперех. Нахиляти голову на знак вітання, згоди тощо. На тлі синього моря пропливає корона золотого волосся. Морські очі встромлені в мене, і біле обличчя привітно киває (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  12. кивати — Кива́ти, -ва́ю, -єш, одн. в. кивнути, -вну́, -неш гл. 1) Кивать. Хоч поміра, а таки пальцем кива. Ном. № 3339. Кива головою, наче кобила в спасівку. Ном. № 2418. Не кивай на мене чорними бровами. Мет. 16. 2) Махать. Кивнув на чуру і чура сів коло його. K. Словник української мови Грінченка