1. Приповідки або українсько-народня філософія

межа

На межи не лежи.

Бо тудою кожньому можна іти і настолочить тебе. Межа—границя між полями.

Не ори чужої межі, тай не будеш у грісі.

Не бери нічого, що не твоє.

Хто межу огородить, того Бог охоронить.

Бо не буде сварки за межу. В Галичині наші селяне господарили на маленьких клаптиках землі, з чого приходило до бійки та процесів за межу.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. межа — межа́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири межі́ Орфографічний словник української мови
  2. межа — (лінія) границя, кордон; (між ланів) обміжок, д. межник; П. край, кінець, грань, ПРУГ; (хуткости) ліміт, поріг; (висоти) стеля; мн. МЕЖІ, рямці, рамки. Словник синонімів Караванського
  3. межа — I грань, кінець, край, краєчок, межень, межівок, межник, міта, обмежина, обміжок, окрайок, промежінь, промежник, проміжок Фразеологічні синоніми: прокрустове ложе II див. кінець; стежка Словник синонімів Вусика
  4. межа — [меижа] меиж'і, ор. меижейу, мн. меж'і, меж дв'і меиж'і Орфоепічний словник української мови
  5. межа — -і, ж. 1》 Лінія поділу якої-небудь території; границя (у 1 знач.). || Лінія, що поділяє землі або води суміжних держав; кордон. || Лінія (умовна), що розділяє між собою якісь частини поверхні. || Зорова лінія, що відділяє що-небудь від чогось. || перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. межа — МЕЖА́, і, ж. 1. Лінія поділу якої-небудь території; границя. Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки (І. Нечуй-Левицький); Оцей і той райони – сусідні райони. Словник української мови у 20 томах
  7. межа — вихо́дити / ви́йти за ра́мки (за ме́жі). 1. чого. Поширюватися поза чим-небудь. Гучна слава народного поета (Т. Г. Шевченка), його величезна популярність не тільки серед народу, а й серед передових кіл російської інтелігенції, популярність... Фразеологічний словник української мови
  8. межа — КІНЕ́ЦЬ (останній момент чогось, що відбувається в часі, а також час, пов'язаний з цим моментом; завершення, закінчення чогось); РОЗВ'Я́ЗКА, ЕПІЛО́Г книжн. Словник синонімів української мови
  9. межа — Межа́, -жі́, -жі́, -же́ю; ме́жі, меж Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. межа — МЕЖА́, і, ж. 1. Лінія поділу якої-небудь території; границя (у 1 знач.). Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки (Н.-Лев., II, 1956, 354); Оцей і той райони — сусідні райони. Словник української мови в 11 томах
  11. межа — Межа, -жі ж. Межа, граница, предѣлъ. На полю пшениченька через межу похиляється. Чуб. Хто росміряв по всій землі гряниці, натягував верівку на тіх межах? К. Псалт. 84. ум. межка. Словник української мови Грінченка