1. Великий тлумачний словник сучасної мови

межа

межа́

-і, ж.

1》 Лінія поділу якої-небудь території; границя (у 1 знач.).

|| Лінія, що поділяє землі або води суміжних держав; кордон.

|| Лінія (умовна), що розділяє між собою якісь частини поверхні.

|| Зорова лінія, що відділяє що-небудь від чогось.

|| перен. Уявна точка на сонячній орбіті, що поділяє лінію орбіти на відрізки, відповідні до ранку, дня або вечора.

|| між чим і чим, чого і чого, перен. Границя поділу, розрізнення яких-небудь явищ, предметів тощо.

2》 Вузька цілинна смуга між полями, що є водночас і польовою стежкою або шляхом. Торувати межу.

3》 тільки мн., перен. Простір, обмежений чим-небудь.

|| Відтинок часу, обмежений якими-небудь строками. У межах десяти хвилин.

|| Обсяг, ступінь чого-небудь.

4》 чого, чому і без додатка, перен. Допустима норма чого-небудь дозволеного.

5》 перен. Останній, крайній ступінь.

|| Кінець, край чого-небудь.

|| Найвищий вияв якого-небудь почуття.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. межа — межа́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири межі́ Орфографічний словник української мови
  2. межа — (лінія) границя, кордон; (між ланів) обміжок, д. межник; П. край, кінець, грань, ПРУГ; (хуткости) ліміт, поріг; (висоти) стеля; мн. МЕЖІ, рямці, рамки. Словник синонімів Караванського
  3. межа — I грань, кінець, край, краєчок, межень, межівок, межник, міта, обмежина, обміжок, окрайок, промежінь, промежник, проміжок Фразеологічні синоніми: прокрустове ложе II див. кінець; стежка Словник синонімів Вусика
  4. межа — [меижа] меиж'і, ор. меижейу, мн. меж'і, меж дв'і меиж'і Орфоепічний словник української мови
  5. межа — МЕЖА́, і, ж. 1. Лінія поділу якої-небудь території; границя. Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки (І. Нечуй-Левицький); Оцей і той райони – сусідні райони. Словник української мови у 20 томах
  6. межа — На межи не лежи. Бо тудою кожньому можна іти і настолочить тебе. Межа—границя між полями. Не ори чужої межі, тай не будеш у грісі. Не бери нічого, що не твоє. Хто межу огородить, того Бог охоронить. Бо не буде сварки за межу. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. межа — вихо́дити / ви́йти за ра́мки (за ме́жі). 1. чого. Поширюватися поза чим-небудь. Гучна слава народного поета (Т. Г. Шевченка), його величезна популярність не тільки серед народу, а й серед передових кіл російської інтелігенції, популярність... Фразеологічний словник української мови
  8. межа — КІНЕ́ЦЬ (останній момент чогось, що відбувається в часі, а також час, пов'язаний з цим моментом; завершення, закінчення чогось); РОЗВ'Я́ЗКА, ЕПІЛО́Г книжн. Словник синонімів української мови
  9. межа — Межа́, -жі́, -жі́, -же́ю; ме́жі, меж Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. межа — МЕЖА́, і, ж. 1. Лінія поділу якої-небудь території; границя (у 1 знач.). Перемірявши город, вони розділили його вздовж пополовині й позабивали на межі кілки (Н.-Лев., II, 1956, 354); Оцей і той райони — сусідні райони. Словник української мови в 11 томах
  11. межа — Межа, -жі ж. Межа, граница, предѣлъ. На полю пшениченька через межу похиляється. Чуб. Хто росміряв по всій землі гряниці, натягував верівку на тіх межах? К. Псалт. 84. ум. межка. Словник української мови Грінченка