1. Приповідки або українсько-народня філософія

нога

Бери ноги на плечі, тай гайда пішки.

Іронічно, забирайся поки іще час.

Все на ноги впаде, як кіт.

Що йому не роби, то не пошкодить, бо викрутиться. Дуже проворний.

Дав ногам знати.

Утік.

Задер ноги.

Іронічно, умер.

Нога ногу підпирає, одна другій помагає.

Люде людям помагають, щоб легше було жити.

Прибий ноги до підлоги.

Іронічно до пияка, який не годен устояти на ногах, та просить помочі.

Такий виріс, що аж ноги до землі досягають.

Жартом до малого хлопця, щоб його потішити, що він не малий уже.

Уже одною ногою у гробі.

Про дуже стару людину, що от от умре.

Про ноги не думають, коли голова в петлі.

У великій біді не думають про малу.

Як на ноги сп’явся, то й за працю взявся.

Почав працювати з малих років.

Джерело: Приповідки або українсько-народня філософія на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. нога — нога́ іменник жіночого роду * Але: дві, три, чотири ноги́ Орфографічний словник української мови
  2. нога — кн. <�нижня> кінцівка; (довга) жм. циба; (звіра) лапа; (стола) ніжка, опора; ножище, мн. ноженята, ніженьки. Словник синонімів Караванського
  3. нога — [нога] -ги, д. і м. ноуз'і, зн. ногу, мн. ногие, н'іг, д. ногам дв'і ноги Орфоепічний словник української мови
  4. нога — -и, ж. 1》 Одна з двох нижніх кінцівок людини. || Одна з кінцівок деяких тварин і птахів. Зводитися на ноги — а) підростати, ставати дорослим, самостійним; б) одужувати, поправлятися після хвороби; в) (перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. нога — НОГА́, и́, ж. 1. Одна з двох нижніх кінцівок людини. Вона ж не спала, не журилась, Сиділа, ноги устромила В гарячий попіл (Т. Шевченко); Морщачись, Погиба скидає з правої ноги тіснуватий чобіт (М. Стельмах); // Одна з кінцівок деяких тварин та птахів. Словник української мови у 20 томах
  6. нога — нога́: ◊ да́ти нога́м зна́ти піти геть (ст): Здвигнули плечима і дали ногам знати (Лисяк) ◊ заде́рти но́ги ірон. 1. сісти, лягти відпочити (м, ср, ст) 2. упасти (м, ср, ст) 3.вул. померти (ср, ст): – Жінка сміється, коли може, але плаче, коли хоче!... Лексикон львівський: поважно і на жарт
  7. нога — 1 (-и) ж. мол., муз. Ніжки басового барабана. ПСУМС, 48. Словник жарґонної лексики української мови
  8. нога — (аж) рва́ти (нога́ми (копи́тами)) зе́млю. 1. Дуже швидко йти, бігти. Антін не йде, а рве ногами землю (С. Чорнобривець); — Ждіть з перемогою! — крикнув він і оперіщив жеребця нагаєм. Фразеологічний словник української мови
  9. нога — НОГА́ (одна з двох нижніх кінцівок у людини), ХОДУ́ЛІ мн., розм.; ЛА́ПА зневажл., фам. (звичайно велика, незграбна). Плигнув (Микола) під ковдру, витягнув ноги і блаженно посміхнувся — нагасався-таки за день. Ніби й нічого не робив, а он як гудуть ходулі (Ю. Збанацький). Словник синонімів української мови
  10. нога — Нога́, -ги́, -зі́; но́ги, ніг. Дві ноги́ і дві нозі́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. нога — НОГА́, и́, ж. 1. Одна з двох нижніх кінцівок людини. Вона ж не спала, не журилась, Сиділа, ноги устромила В гарячий попіл (Шевч., І, 1951, 363); Морщачись, Погиба скидає з правої ноги тіснуватий чобіт (Стельмах, II, 1962, 63)... Словник української мови в 11 томах
  12. нога — Нога, -ги́ ж., мн. но́ги и но́зі. 1) Нога. Вовка ноги годують. Ном. № 7207. Приїхавши до владики, стала на порозі, вклонилася низесенько аж в самиї нозі. Закр. І. 117. Скриплять чоботи на нозіх. МУЕ. III. 89. в но́ги. Дать тягу, удрать. Словник української мови Грінченка