1. Словник церковно-обрядової термінології

Вінчання

Вінча́ння

див. Таїнство Вінчання

∗∗∗

Священнодія в складі богослужіння Таїнства Вінчання, що її здійснюють після заручин та під час якої заручених благословляють вінцями

Джерело: Словник церковно-обрядової термінології на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вінчання — вінча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. вінчання — -я, с. Здійснення шлюбного церковного обряду. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вінчання — ВІНЧА́ННЯ, я, с. 1. Здійснення шлюбного церковного обряду. В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора.., весела й щаслива (І. Нечуй-Левицький); Вінчання спізнилося о цілі [аж на] дві години. Словник української мови у 20 томах
  4. вінчання — Ві́нча́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. вінчання — ВІНЧА́ННЯ, я, с. Здійснення шлюбного церковного обряду. В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора.., весела й щаслива (Н.-Лев., II, 1956,181); [Шумейко:] А пам’ятаєте, як я у вас за боярина був та попові не додав карбованця за вінчання? (Мик., І, 1957, 507). Словник української мови в 11 томах
  6. вінчання — Вінчання, -ня с. Вѣнчаніе. Май має, коса грає, од вінчанім йдучи. н. п. Словник української мови Грінченка