вінчання
ВІНЧА́ННЯ, я, с.
1. Здійснення шлюбного церковного обряду.
В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора.., весела й щаслива (І. Нечуй-Левицький);
Вінчання спізнилося о цілі [аж на] дві години. Замість пів до восьмої, щось аж по десятій рушив похід до церкви (Б. Лепкий);
[Шумейко:] А пам'ятаєте, як я у вас за боярина був та попові не додав карбованця за вінчання? (І. Микитенко);
Вдруге в житті надягала Євпраксія урочисті шати імператриці .. Вперше це було перед вінчанням у Кельні і ось тепер, коли відважилася вбратися так, щоб здобути собі волю (П. Загребельний);
Таїнство вінчання.
2. Коронування (про монарха).
Макарію, очевидно, належала думка про вінчання на царство молодого Івана (з навч. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вінчання — вінча́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
- Вінчання — див. Таїнство Вінчання Словник церковно-обрядової термінології
- вінчання — -я, с. Здійснення шлюбного церковного обряду. Великий тлумачний словник сучасної мови
- вінчання — Ві́нча́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вінчання — ВІНЧА́ННЯ, я, с. Здійснення шлюбного церковного обряду. В неділю після вінчання йшла з церкви Нимидора.., весела й щаслива (Н.-Лев., II, 1956,181); [Шумейко:] А пам’ятаєте, як я у вас за боярина був та попові не додав карбованця за вінчання? (Мик., І, 1957, 507). Словник української мови в 11 томах
- вінчання — Вінчання, -ня с. Вѣнчаніе. Май має, коса грає, од вінчанім йдучи. н. п. Словник української мови Грінченка