чин

1. Ступінь церковної ієрархії: архиєрей, ієрей, диякон; ступінь; 2. В церковно-богослужбових книгах — повний виклад або повне перечислення молитовних текстів окремого богослужіння; чинопослідування

Джерело: Словник церковно-обрядової термінології на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чин — Чин. Обов’язки, повноваження. Голови сих товариств поскладали свої чини, а головні збори вибрали їх поновно з виїмкою в. Чернецкого (Б., 1895, 12, 4); Проф[есор] тутешного учительского семинара... Українська літературна мова на Буковині
  2. чин — Дія, діяння; ЗАП. звання, титул, ранґа, ранґ, ступінь, ц. сан. Словник синонімів Караванського
  3. чин — I [чин] чину, м. (ў) чин'і, мн. чиени, чиен'іў два чиние (посада) II [чин] чина, м. (на) чинов'і/чин'і, мн. чиени, чиен'іў два чиние (про людину) Орфоепічний словник української мови
  4. чин — 1. ступінь, див. ранга 2. це дія Словник чужослів Павло Штепа
  5. чин — ЧИН, ч. 1. род. у. Черговий розряд, ранг за встановленим порядком проходження військової і цивільної служби. Любили його [Багратіона] в армії за мужність, справедливість, за те, що турбувався за кожним, незважаючи на чини і стан (П. Словник української мови у 20 томах
  6. чин — чин 1 іменник чоловічого роду посада чин 2 іменник чоловічого роду, істота про людину чин 3 іменник чоловічого роду спосіб; дія, вчинок Орфографічний словник української мови
  7. чин — Порядок, статут, устав, прийнята послідовність дій (в обряді), звичай Словник застарілих та маловживаних слів
  8. чин — -у, ч. 1》 Черговий розряд, ранг за встановленим порядком проходження військової та цивільної служби. || У дореволюційній Росії – звання державного службовця за табелем про ранги. || церк. Духовний сан, стан. Чин чином; Чин по чину — так, як слід. 2》 уроч. Великий тлумачний словник сучасної мови
  9. чин — чин чи́ном. Як належить, як годиться, як повинно бути. Онисія Климівна та Вечуро .. живуть подружжям. І що це дійсно саме так, є свідоцтво… Все чин чином (М. Рудь); — Так що воно і як у тебе? — Усе чин чином (М. Стельмах). чин по чи́ну. Фразеологічний словник української мови
  10. чин — ЗВАННЯ́ (офіційно присвоєна назва, що означає фах, ступінь кваліфікації або службовий стан), ТИ́ТУЛ рідше; ЧИН (перев. у військовій та церковній ієрархії; у царській Росії — щодо державних службовців). Словник синонімів української мови
  11. чин — Чин, чи́ну, -ном; чини́, -ні́в. Таки́м чи́ном Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  12. чин — ЧИН, у, ч. 1. Черговий розряд, ранг за встановленим порядком проходження військової і цивільної служби. Любили його [Багратіона] в армії за мужність, справедливість, за те, що турбувався за кожним, незважаючи на чини і стан (Кочура, Зол. Словник української мови в 11 томах
  13. чин — 1. Горизонтальний ряд ікон в іконостасі. 2. Обов'язковий порядок розташування, система композиційних норм і правил, синонім краси у давньоруському мистецтві й архітектурі. Архітектура і монументальне мистецтво
  14. чин — Чин, -ну м. 1) Дѣйствіе, дѣяніе. Після старої голови все марно пійшло. Ні порядку, ні чину. Г. Барв. 224. 2) Способъ, образъ. То — проше пана — оттаким чином робилось. Н. Вол. Словник української мови Грінченка