бойовик
(-а) ч.
1. маф. Член мафістської "сім'ї", який посідає у ній рядове становище і добре володіє вогнепальною зброєю. Запитувати про щось було безглуздям. Що серйозне може знати звичайний бойовик? (А. Кокотюха, Останній раз). Міцний мускулястий бойовик. ЯБМ, 1, 105.
2. мол., гопн. Шанобливе звертання до незнайомої людини одного з мовцем віку. ПСУМС, 8.
Джерело:
Короткий словник жарґонної лексики української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бойовик — бойови́к 1 іменник чоловічого роду, істота учасник бойової групи бойови́к 2 іменник чоловічого роду популярний фільм або вистава Орфографічний словник української мови
- бойовик — -а, ч. 1》 Учасник якої-небудь бойової групи, загону і т. ін. 2》 розм. Кінофільм, вистава і т. ін., що користується великим успіхом у глядачів. Великий тлумачний словник сучасної мови
- бойовик — БОЙОВИ́К, а́, ч. 1. Учасник якої-небудь бойової групи, загону і т. ін. Як тільки зажила рана, Левко Когут вирішив вивести своїх бойовиків на операцію (І. Цюпа); Перехід... Словник української мови у 20 томах
- бойовик — ВОЯ́К (військовослужбовець або учасник боїв, воєн), БОЄ́ЦЬ, ВО́ЇН, ВОЯ́КА розм., ВОЯЧИ́СЬКО фам., ВОЯЧНЯ́ збірн. розм., ЗВИТЯ́ЖЕЦЬ уроч., ВИ́ТЯЗЬ поет., ВОЙОВНИ́К заст., ЗБОРО́НЕЦЬ заст., РА́ТНИК заст., РАТОБО́РЕЦЬ заст., РУБА́КА розм. Словник синонімів української мови
- бойовик — Бойови́к, -ка́; -вики́, -кі́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- бойовик — БОЙОВИ́К, а́, ч. 1. Учасник якої-небудь бойової групи, загону і т. ін. Ішли вони — гінці мільйонів і мільйонів Пробуджених, грізних, безстрашних трударів, — Московських передмість бойовики повсталі (Бажан, Роки, 1957, 212); Як тільки зажила рана... Словник української мови в 11 томах