дембель

(-беля) ч.

1. арм. Демобілізація після проходження строкової служби. Відсвяткував свій дембель (В. Гужва, Плато над прірвою); — Йому одірвало ноги ... перед самісіньким дембелем (Л. Кононович, Мертва грамота); Це не жартівник викинув коника — стався "дембель" у прикордонника (Україна і світ сьогодні, 2000, № 4); 20-річний коломиянин Олександр М. служив в одній з військових частин у Хмельницькому, навесні мав йти на "дембель" (СМ, 13.02.1998). * Образно. Поспішай — не поспішай, а все одно відтарабаниш до самого "дембеля". Те саме і у житті. Хочеш чи не хочеш, а пройдеш сходинками до "дембеля", скільки би їх тобі Бог не подарував (УМ, 3.02.2000). БСРЖ, 153; СЖЗ, 35; ТСРЯ, 195.

2. тюр. Звільнення в'язнів з колонії. БСРЖ, 153; СЖЗ, 35; ЯБМ, 1, 271.

3. арм. Демобілізований солдат. Та бляха вигнулася ще дужче, як у справжнього "дембеля", пускаючи веселі "зайчики" на сонці (В. Верховень, Квадрат, вписаний в коло). БСРЖ, 153; СЖЗ, 35; ТСРЯ, 195; ЯБМ, 1, 271.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дембель — і дембіль, -я, ч., жарг. 1》 Військовий, переведений у запас; демобілізований. 2》 Демобілізація. Великий тлумачний словник сучасної мови
  2. дембель — ДЕ́МБЕЛЬ, я, ч., розм. 1. Те саме, що демобіліза́ція. З незалежної від мене причини мій дембель затримався (О. Шугай). 2. Солдат або сержант напередодні демобілізації чи відразу після неї. Дембель купує собі цивільне на дорогу. Що тут такого?... Словник української мови у 20 томах
  3. дембель — Я, ч,, військ. Звільнення зі строкової військової служби. Мене до самого «дембеля» на гауптвахті протримали (Д. Корчинський Словник сучасного українського сленгу