довбаний
(-а, -е) ч.; мол.; несхвальн. Поганий, неприємний (неґативна характеристика будь-якого предмета, явища, людини). <...> можна зціпити зуби і дати собі відрізати пальця чи довбаний апендикс без наркозу (А. Дністровий, Невідомий за вікном); Я його довбаний голос завжди впізнаю (А. Кокотюха, Повернення сентиментального гангстера); <...> іпобратимство ж наше довбане — все'одно що з одного табору <...> (О. Забужко, Польові дослідження з українського сексу); <...> а колишні регбісти за пивом і картами курили кемел і говорили про своє довбане регбі <...> (С. Жадан, Історія культури початку століття); Коли видавець нарешті дозріває — з'ясовується, що роман уже перечитаний. Метафізика довбана. Рецидиви самвидаву (Книжник, 2000, № 4). БСРЖ, 62.
Джерело:
Короткий словник жарґонної лексики української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- довбаний — до́вбаний прикметник виготовлений з суцільного шматка дерева Орфографічний словник української мови
- довбаний — -а, -е. 1》 Вигот. із суцільного шматка дерева довбанням, видовбуванням. 2》 лайл., жарг. Пришелепуватий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- довбаний — А, -е. Обридлий, нещасливий, неприкаяний. Ех, братіку мій, і побратимство ж наше довбане — все 'дно що з одного табору корєша (О. Забужко). Вони, безжальні тварюки, мають велику силу — приходити тоді, коли голову муляє довбане сумління (А. Дністровий). Словник сучасного українського сленгу
- довбаний — ДО́ВБАНИЙ, а, е. Вигот. із суцільного шматка дерева довбанням, видовбуванням. По-господарському у довбану колоду Збирав [боєць] упійманий пропахлий воском рій (Рильський, І, 1956, 272); На березі й досі лежить довбаний човен, знизу він взявся льодом... Словник української мови в 11 томах