1. Словник жарґонної лексики української мови

дурень

син.

альоша, баняк, ванька, гриць, демон, дупель, дятел, толя, тундра, чепушило.

дурний, агресивний, примітивний: лось.

дурний, упертий: йо, муфлон.

дурний, з претензією на високий соціяльний статус: стопир.

дурний, наївний: горніст.

дурний, некмітливий (тупий): бивень, броньовик, валянок, гальмо, ґумовець, даун, дев'ятиміліметровий ствол, довбак, довбень, довбло, дода, кірзак, мудило, неодупа, пробій, п'ятнадцять пачок маргарину, тормоз (на ручняку), штимп.

дурний, розумово обмежений: вася приморожений (сватівський), валет, дупель, імбецил, король чотирьох вальтів.

дурний, шкідливий: депад, дурбецил, кінь (цап) педальний, мудак, мудило, педрило.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дурень — ду́рень іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дурень — (недалека, обмежена людина) набитий (безнадійний, заплішений) дурень, зневажл.; дурна (слабка, капустяна, рідко садова) голова, зневажл.; безпросвітний туман; туман вісімнадцятий, діал. Словник фразеологічних синонімів
  3. дурень — Йолоп, бевзь, бевзень, бовдур, блазень, глупак, бельбас, кеп, недоумок, телепень; дурник, дурило, дурбило, дурбас, дуринда, дурко, набитий дурень. Словник синонімів Караванського
  4. дурень — [дуреин'] -рн'а, ор. -рнеим, м. (на) -рнеив'і/-рн'і, мн. -рн'і, -рн'іў Орфоепічний словник української мови
  5. дурень — -рня, ч. 1》 розм. Розумово обмежена, тупа людина. 2》 Назва гри в карти. || Той, кого обіграли в цій грі. Залишити в дурнях. Без дурнів — а) по-справжньому, у повну силу; б) серйозно, всерйоз. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. дурень — Бодай той дурень здох, іцо кохавсь у двох. Прокляття. Хай згине кожен, що розлюблює двох дівчат нараз. Від дурня чую, тай йому не дивуюсь. Іронічна відповідь тому; що називає іншого дурнем. Два дурні стали- радити, якби то свою біду згладити. Приповідки або українсько-народня філософія
  7. дурень — див. дурний Словник синонімів Вусика
  8. дурень — валя́ти (кле́їти) ду́рня. 1. Робити дурниці, безглузді вчинки; поводитися не так, як слід. Петрусь сів. Просто на вогкий, холодний гравій.— Хлопчики, викидайте мене разом з добром, більше я ні на що не здатен.— Кинь дурня клеїти!... Фразеологічний словник української мови
  9. дурень — БОЖЕВІ́ЛЬНИЙ у знач. ім. (психічнохвора людина), БЕЗУ́МНИЙ рідше, ПСИХІЧНОХВО́РИЙ, ДУШЕВНОХВО́РИЙ рідше, НЕНОРМА́ЛЬНИЙ розм., ПРИЧИ́ННИЙ розм., ПСИХІ́ЧНИЙ розм., ПСИХОПА́Т розм., ПСИХ розм., ШИЗОФРЕ́НІК розм., НАВІЖЕ́НИЙ підсил. розм., СКАЖЕ́НИЙ підсил. Словник синонімів української мови
  10. дурень — Ду́рень, -рня, -рневі, -рнем, -рню! Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. дурень — ДУ́РЕНЬ, рня, ч. 1. розм. Розумове обмежена, тупа людина. Хто дурнем уродився, тому дурнем і вмерти (Укр.. присл.., 1955, 248); Осел прислів’я нагадав, А я до байки приладнав: Нехай не забувають люди, Що дурень всюди дурнем буде (Гл., Вибр. Словник української мови в 11 томах
  12. дурень — Дурень, -рня м. 1) Дуракъ. Скоріш дурень одурить розумного, як розумний дурня на розум наведе. Ном. № 6155. Ти думаєш, дурню, що я тебе люблю, а я тебе, дурню, словами голублю. Чуб. V. 1114. Хто скаже: «дурню», на того буде огонь пекельний. Єв. Мт. V. 22. Словник української мови Грінченка