залупа
(-и) ж.
1. мол.; крим.; згруб. Крайня плоть чоловічого статевого органа. [Микола Гнатович (мрійливо):] От у Панаса Іванового залупа була, як макагон, їй-бо, не брешу! (Л. Подерв'янський, Герой нашого часу). БСРЖ, 203; ЯБМ, 1, 355.
2. жрм, крим.; лайл. Звернення до людини. БСРЖ, 203.
3. крим.; презирл. Ненадійна людина. ЯБМ, 1, 355.
Джерело:
Короткий словник жарґонної лексики української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- залупа — -и, ж., діал. Голівка чоловічого статевого члена. Великий тлумачний словник сучасної мови
- залупа — залу́па вул. крайня плоть (Лучук) (ср, ст)||викота Лексикон львівський: поважно і на жарт
- залупа — И, ж., вульг. 1. Частина чоловічого статевого органа. Ти в це діло не мішайся, бо я тобі залупу відріжу і натягну на їбальника, бля буду. Пойняв? (Л. Подерев'янський). 2. Негарна дівчина. Та залупа вона, не бачу там ані сліду краси! 3. Обличчя. Противна залупа. Словник сучасного українського сленгу
- залупа — Залупа, -пи ж. Залупа. Словник української мови Грінченка