1. Словник жарґонної лексики української мови

кінчити

(-чу, -чиш) док.; мол., жрм. Відчути оргазм; вивершити статевий акт. Вона скочила в ліжко. Лизались. А потім, поки я скидав все — одно за другим — і клав рівно на крісло, як перед сном, малий Качик встиг вже кінчити і випити трохи "чорнила" (Р. Кухарук, Любити хлопчика). БСРЖ, 277; ЯБМ, 1, 456.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кінчити — кінчи́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. кінчити — див. кінчати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кінчити — КІНЧИ́ТИ див. кінча́ти. Словник української мови у 20 томах
  4. кінчити — кінча́ти / кінчи́ти (життя́) на ши́бениці. Бути покараним на смерть через повішення. Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов’язково кінчить на шибениці (А. Головко). Фразеологічний словник української мови
  5. кінчити — ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок. Словник синонімів української мови
  6. кінчити — Кінчи́ти і скінчи́ти, -нчу́, -нчи́ш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. кінчити — КІНЧИ́ТИ див. кінча́ти. Словник української мови в 11 томах
  8. кінчити — Кінчити, -ся см. кінчати, -ся. Словник української мови Грінченка