1. Словник жарґонної лексики української мови

субчик

(-а) ч.

1. крим. Звідник, сутенер. СЖЗ, 97; ЯБМ, 395.

2. мол.;жарт. Чоловік, хлопець. Вже біля самих дверей обернувся. — Може, почекати субчика? (Л. Федорук, Хомут). ПСУМС, 67.

Джерело: Короткий словник жарґонної лексики української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. субчик — су́бчик іменник чоловічого роду, істота рідко Орфографічний словник української мови
  2. субчик — -а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб'єкт. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. субчик — СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб'єкт. – Що, субчику, впіймався? (П. Загребельний); – Знаємо, видали таких субчиків... Подумаєш, яке цабе?! (Я. Качура). Словник української мови у 20 томах
  4. субчик — ТИП зневажл. (людина з дивними або негативними рисами), ТИ́ПУС зневажл., ТИ́ПИК зневажл., СУБ'Є́КТ зневажл., ФРУКТ зневажл., СУ́БЧИК зневажл. Ференц над вухо пояснив лейтенантові, що суб'єкт з портфелем справді спекулянт.. Словник синонімів української мови
  5. субчик — СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб’єкт. — Що, субчику, впіймався? (Загреб., Спека, 1961, 92); — Знаємо, видали таких субчиків… Подумаєш, яке цабе?! (Кач., II, 1958, 31). Словник української мови в 11 томах