каміння

каміння :

іти́ як з каміння не щастити (Франко)

Джерело: Лексикон львівський: поважно і на жарт на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. каміння — камі́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. каміння — Камни — stons — Steine – мінерали чи гірські породи. Складова назва мінералів. Напр.: К. абакус (жовноподібні виділення халцедону з мигдалин у ліпаритах), К. коштовне (самоцвіти) тощо. Див. дорогоцінне каміння, виробне каміння, камінь. Гірничий енциклопедичний словник
  3. каміння — -я, с. Збірн. до камінь 2), 6). Коштовне каміння — каміння мінерального, штучного та органічного походження, яке вирізняється красою, привабливістю та високою вартістю. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. каміння — заки́дати камі́нням кого. Прилюдно гостро осудити, затаврувати кого-небудь. — Ви перші закидаєте мене камінням, якщо я піду на цей компроміс (З газети). підво́дне камі́ння. Прихована небезпека, перешкода при досягненні мети. Фразеологічний словник української мови
  5. каміння — Камі́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. каміння — КАМІ́ННЯ, я, с. Збірн. до ка́мінь 2, 6. Разом з піском хвиля викидала з дна моря на берег каміння (Коцюб., І, 1955, 391); Ідучи вулицею, Іван спотикався об каміння (Чорн., Визвол. земля, 1959, 30); Увіходить Йоганна, розкішно вбрана: .. Словник української мови в 11 томах
  7. каміння — Камі́ння, -ня с. соб. 1) Камни. На сире коріння, на біле каміння ніжки свої козацькії посікає. Дума про братів озівських. Зможе Бог з каміння свого підняти дітей Авраамові. Єв. Л. III. 8. 2) Жернова. Словник української мови Грінченка