кібель

кі́бель 1. вул. відро (ст)

2. носити “кіблі” (посудина, яка мала призначення виходка). Та ми всі відмовлялися, й за те доводилося часто відсиджувати кару на карному відділі, який містився в сутеринах старої тюрми (Казанівський)||банк

◊ влетіти до кі́бля вул., тюр. потрапити до тюрми (ст)

◊ на кі́бель посади́ти вул., тюр. ув'язнити (Лисяк)

3. вул., знев. чоловік, який упадає за жінками; бабій (ст)

4. вул., знев. голова (ст): Я не питався вже нічого, Макольондра вдарив Раба Божого долонею в чоло й зробив пальцем кільце: “Розум! Постарайся до того кібля розуму” (Нижанківський)|| = гарбуз