ківнути

кі́внути вул. померти (ст): Уранці, коли ми (я, Силько, Трисьо, Лянґус і Крика) зустрілися на подвір'ї, Силько сказав: “Знаєте? Стах кі́внув!” Спершу було тихо, а потім Крика підскочив: “Що ти кажеш? Витягнув ноги?” (Нижанківський)|| = зламатися