файрант

фа́йрант (фа́єрант) 1. кінець (робочого дня, уроків у школі тощо)(ст): Звичайно, коли при кінці праці відкликували “файрант”, я збирався швидко, і, хоча ми жили при одній вулиці, я йшов сам (Нижанківський); Ледве в Колійових домах загудів сигнал на “файрант”, а вже наш майструньо зірвався, як ошпарений, згорнув до кишені, що там було з готівки, взувся в калоші, натиснув свій “банячок” на голову, вхопив з кута парасолю і вільною пташкою випурхнув на свободу! (Керницький)

◊ би́ти на фа́йрант подавати сигнал про завершення робочого дня (ст): Бернардинський годинник видзвонює восьму годину, мулярі б'ють у дошки на “фаєрант” десь коло св. Миколая, напівпрозорий блакитний туман стелиться над містом (Франко)

2. перекур (ст)