понт

У, ч., понти, -ів, мн.

1. Безпідставні вихваляння, снобізм, самовпевненість. Вона спокійнісінько, без зайвих понтів подзвонила подружці і попросила за нею заїхати (І. Карпа). Ніяких мульок, ніяких понтів (А. Дністровий).

◇

Понти ганяти, качати, наводити, колотити — вихвалятися, створювати видимість чогось. Вася Мурзяк стає Вайсом Муреком і починає качати понти (Молоко). За традицією МДМ був наповнений тусовщиками, що відтворюють фрази типу «На сомом деле...», що стрітють сигарети і колотять безпідставні понти (Інтернет).

Без понтів — просто, природно.

З понтом — помпезно. Навпроти, як відомо, знаходиться дорога крамничка жіночої білизни (з понтом «бутік») (С. Ловаляєва).

Бути на понтах — вихвалятися, прагнути привернути до себе увагу, покічитися собою.

Дешеві понти, понти для приїжджих — непереконливі вихваляння.

2. Ілюзія, обман, фальш, незрозуміла ситуація. Що за понти? — кричить він, як свиня (А. Дністровий). «Хто платить?» — не дався на понт у бейсболці (Ю. Андрухович).

◇

Брати на понт — блефувати, обдурювати; залякувати.

3. Сенс. Що за понт це робити?