дисидент

(від лат. dissidens — незгодний)

інакодумець, який виступає проти панівної у країні чи суспільстві ідеології, суспільного ладу

Джерело: Словник іншомовних соціокультурних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дисидент — дисиде́нт іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. дисидент — Людина, яка виступає проти політичної організації через непогодження з її ідеологією. Вперше дисиденти сформувалися у структурі релігії і церкви. Віруючі, які були противниками пануючої течії або інститутів церкви, дістали назву дисидентів. Словник із соціальної роботи
  3. дисидент — [диесиедент] -нта, м. (на) -нтов'і/ -н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў Орфоепічний словник української мови
  4. дисидент — -а, ч. 1》 Особа, релігійні погляди якої розходяться з догматами панівної церкви; віровідступник. 2》 Той, хто не згодний з ідеологією, пануючою в країні, суспільстві; інакомислячий. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. дисидент — Єретик, перекидько, перекинчик, іншодум, іншовір, див. ренегат, бунтар Словник чужослів Павло Штепа
  6. дисидент — дисиде́нт [від лат. dissidens (dissidentis) – незгодний] 1. В країнах Західної Європи особа, релігійні погляди якої розходяться з догматами пануючої церкви. 2. Відступник. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. дисидент — ВІРОВІДСТУ́ПНИК (людина, що відреклася від своєї віри, релігії), ВІДСТУ́ПНИК, БОГОВІДСТУ́ПНИК, РЕНЕГА́Т, ДИСИДЕ́НТ, ПЕРЕ́ВЕРТЕНЬ, НЕДО́ВІРОК (той, хто зрікшись своєї віри, прийняв іншу); ЄРЕТИ́К (людина, що відійшла від догм панівної релігії). Словник синонімів української мови
  8. дисидент — Дисиде́нт, -та; -де́нти, -тів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. дисидент — ДИСИДЕ́НТ, а, ч., заст. Віровідступник. Замість віротерпимості до дисидентів інтереси країни твердо висунули на порядок денний релігійну унію (Ле, Наливайко, 1957, 26). Словник української мови в 11 томах