крайчас
крайча́с
У, ч., інд.-авт. Похідне від край і час.
Що б то нам
посовгнути – ці межигони часу,
марудні межигони живоття,
коли змарнілі постаті снаги,
ці бурі пристрастей попопелілих,
раптово окотилися на нас.
І хочеться сягнути за крайчасу,
за прапервні. (П-1:57).
Джерело:
Словник поетичної мови Василя Стуса
на Slovnyk.me